Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 36

- Я приблизно здогадуюся, звідкіля він міг прийти. Тут недалеко є оленяча місцевість, на галявині “Ікс”.

Ксеня здивовано глянула на Еріка.

- Ми з хлопцями її давно відкрили, але нікому не розголошуємо. Однак тобі покажу. Іди, захопи свою фотокамеру.

Вони підійшли до невисокого тину, що відгороджував табір від лісу. Не дивно, що олень його легко перестрибнув. Ерік в одну мить переліз загорожу, подав руку Ксені, і вони занурились у нетрі справжніх тропіків. Звідусіль витьохкували та лопотіли крилами птахи, перелітаючи з гілки на гілку.

- А що, коли змія?

- Дивися уважно під ноги! - Ерік прокладав шлях палицею, бо густі зарості не давали ступити.

- Ми не загубимося?

- Не бійся, ти ж зі мною! - він сказав це так упевнено, що Ксеня відчула себе поряд з одним із Олімпійських богів, поряд з героєм.

Вона йшла, не випускаючи фотокамери: все клацала й клацала. Дорогою зустрічалися ліанове гілляччя, порослі жовтим мохом кущі, великі, аж до неба, лапаті незнайомі дерева. Повітря було вологе, а тому в просторі ніби зависла неймовірна задуха. Зустрічалися дивні квіти, схожі на медуницю, але втричі більші, якісь низькорослі кущі з чорними ягодами, що нагадували смородину, дикі колючі деревця, подібні до трояндових пагонів.

- Тут все майже як удома, але набагато більше! - зауважила Ксеня.

- Цікаво було б глянути, як у вас!

- А ти приїжджай... до мене в Україну.

- Обов’язково! - усміхнувся Ерік, але відразу ж приклав палець до вуст. - Т-ш-ш! Дивися! - він відхилив лапаті гілки, і перед дівчинкою постало “королівство оленів”.

- Як же ж їх багато!..

Ксеня захоплено розглядала галявину: добрячий десяток рогатих тварин скубали травичку, а навколо метушливо боролися ще не пророслими ріжками оленята. їхні пухнасті хвостики здіймалися догори, коли вони підстрибували, стаючи, майже як люди, на дві ноги. Дві олениці лежали, мружачись на сонці та приглядаючи за малятами.

- Якби я вміла малювати, то змалювала б цю ідилію.

- У мене є один малюнок, з листівки якось перемалював, - ледве чутно відповів Ерік, - я тобі подарую.

Ксеня клацнула камерою. Один із оленів підійняв голову. І почав повільно йти на дітей.

- Еріку, це ж і є той... той, що до каюти приходив! Ой, а чого це він на нас?

- Біжимо! Він захищає родину. Мерщій! Мерщій!

Ерік допоміг Ксені перескочити кілька болотяних місцин, міцно тримаючи її руку. І вони сховалися за кущами. Потому олень зупинився. Ще якусь мить дивився дітям услід, киваючи рогатою головою.

- Ху, обійшлося! - видихнув Ерік. - Оце тобі й галявина “Ікс”!

Вони перелізли через тин. Ніхто на території табору і не здогадувався про ті світи, що відкрилися перед очима Ксені. “Таємниця! - думала дівчинка. - Спільна таємниця!”

Увечері Ксеня зрозуміла, що вона й не помітила, як минув головний біль та перестало дерти в горлі. З радістю та романтичним настроєм дівчинка взялася допомагати своєму загонові готувати костюми, на котрі пішло з десять простирадл та кільканадцять шпильок...

- Свято розпочнеться о шостій! Спочатку буде концерт, а потім вечеря біля басейну. Із запальними кубинськими танцями! - оголосила Дарина перед сном.