Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 24

- Ну що, до салюту? - мовив Ерік, прощаючись із Ксенею.

- До якого?

- Тут незабаром буде “Інтернаціональний день”, а в честь нього - салют!

- А це скоро?

- За тиждень!

Водій гукнув хлопчика й закрив за ним двері жовтого автобуса. За мить Лолі підхопила Ксеню під руку й заторохкотіла, переказуючи, як гарно вони натанцювалися всім загоном.

РОЗДІЛ 12. Захоплення

Ксеня завжди прокидалася рано і їй доводилося нишком лежати в ліжку, аби не побудити дівчат. У ті хвилини дуже відчувався сум за батьками. Вона вертілася, відганяючи меланхолійний настрій, та безуспішно. Порятунком від нудьги ставав табірний гудок, який щоранку оголошував підйом. По ньому здіймалися галас і метушня: хтось робив зарядку, хтось ще ніжився в ліжку до останньої хвилини, але ванна кімната потрібна була всім!

Наступний гудок скликав на сніданок, однак перед тим усі загони та персонал працівників збиралися біля їдальні для ранкового підняття прапора.

У таборі вже багато років існувала традиція: зранку підіймали прапор, увечері згортали. Церемонія супроводжувалася тишею, а розгорнутий прапор - оплесками. Звісно ж, дітей багато, тож не кожному випадала така честь, однак Ксені таки пощастило. І ось вона стоїть посеред галявини, розв’язуючи великий морський вузол. Не так уже й легко його розв’язати! Силу потрібно мати добрячу! Ксені вийшов допомагати Роман - старший на палубі-крамниці. Удвох вони впоралися доволі швидко, і ось уже прапор майоріє в повітрі, і загін “Білокрилих” плескає тому, як ніколи. А далі привітно відчинилися двері їдальні, і натовп ринув на свої місця. Грала бадьора музика, підіймаючи і настрій, і апетит.

На сніданок завжди подавали безліч наїдків: пластівці, молоко, яєчня, смажені ковбаски, грінки з корицею, невеликі деруни зі сметаною та різноманітні фрукти. Наїдайся досхочу! Тож дівчатка й намагалися підживитись, бо попереду на них завжди чекав активний день: табір пропонував різноманітні види спорту, мистецтва та реалізації вільного часу в неповторні незабутні миті.

Ксеня і Лолі вже побували в Каюті Ремесел, що знаходилася неподалік пірсу. Там вони наробили дивних блискучих кульок, схожих на дзеркальні. Те видалося їм трохи нуднуватим, і вони вирішили проводити дні активніше. Тому після сніданку вони попрямували до зеленого викошеного поля для гольфу, де їх зустріла інструктор, яка відразу ж узялася за ключку.

- Для цієї гри потрібно кілька речей, - розпочала пояснення дівчина, - м’яч, лунка, ключка й поле. Гра залежить, як то кажуть, від “кола гольфу”.

- Як це? - повертіла, приміряючись, ключкою Лолі.

- Ось підготовлена зона, - показала інструктор, - називається вона майданчик “Ті”, а вам потрібно надіслати м’яч до іншої підготовленої зони, он там...

- То це дурничка!

- Ну, не скажіть... А взагалі, дотримуйтеся трьох основних правил: грай на полі, яким воно є, грай м’ячем так, як він ліг, а якщо неможливо ні те, ні інше, то дій справедливо. Ну добре, давайте практикуватись, а я буду підказувати в процесі.

Лолі замахнулася ключкою, і м’ячик аж засвистів у повітрі. Вона замружила очі, а коли відкрила, то побачила, що м’яч залетів далеко за поле, і якась дівчинка вже бігла, щось викрикуючи.