Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 19

Ще кілька годин пролетіли в компанії незабутніх пейзажів. Ксеня намагалася запам’ятати все, що бачила. Інколи навіть записувала в невеликий щоденник за порадою Дарини.

- Усього не втримати в пам’яті! Отож, не соромся, записуй! Я так теж колись робила!

- А зараз?

- І зараз роблю, але лише коли подорожую до нових місць! А цей шлях я добре знаю. Шостий рік уже так їжджу.

“Вітаємо Вас у Північній Кароліні!” - прочитала Ксеня дорожній знак.

- Ми приїхали?

- Майже!

Невдовзі водій зупинився, дістав валізи й попрощався з дівчатами. Автобус рушив, а Ксеня з Дариною залишилися стояти на невеликому майданчику, де було кілька холодильників з напоями і печивом-цукерками та телефон.

- Ми де?

- Біля Арапахое!

- А що це?

- Це селище, де розташований наш табір! Зараз нас підберуть!

Не встигла Дарина це сказати, як і справді біля них зупинилося велике авто. Двері відчинилися і з нього вискочила сильно засмагла жіночка в чоловічих шортах, завеликій футболці з емблемою табору та в сонцезахисній кепці.

- Привіт! - гукнула вона. - Ледве встигла! -і кинулась тиснути Дарині руку.

- Оце пунктуальність! - зауважила Дарина, сміючись.

- Я - Джейн! - жінка глянула на Ксеню. -А тебе як звати?

- Я - Ксеня...

- Ксена? Як принцеса-воїн? О, мої діти полюбляли той серіал! Там дуже цікаві пригоди!

- Ага! - кивала дівчинка.

- Ксено, Ксено! Зараз ми поїдемо у найкращий у світі табір!

До табору їхали ще хвилин сорок.

Ксеня сиділа мовчки, спостерігаючи за дорогою. Що далі їхали, то більше її дивувала відсутність будь-якого житла. Тільки поля навколо з великими, схожими на лопухи, рослинами.

- Тут вирощують тютюн, - пояснила Джейн. - А ще дивися уважно, коли будемо минати дерева, бо на шлях часто вибігають олені!

- Справжні? - здивувалася Ксеня.

- Ще б пак! І рогаті! - засміялася засмагла пані. - А буває й змія яка на дорогу виповзе, тоді її краще об’їхати.

- Змія?

- О, тут багато гримучих змій!

- Це ж треба... - тільки й сказала Ксеня, а сама вже думала, що, може, краще було вдома залишитися, ніж їхати в таку далечінь, аби потрапити в дрімучі ліси.

- Приїхали! Табір “Далекоморський”! Відкриються ворота, і ми на місці!

Джейн везла їх асфальтованою доріжкою, що звивалася, як та гримуча змія, про котру вона розповідала. Обабіч шляху стелилися м’які зелені галявини. Видно було невеликі озерця та ігрові майданчики.

Нарешті з’явилися дерев’яні котеджі. А ще далі можна було розгледіти просторий міст, що вів аж до середини річки.

- Наш табір - дівчачий! - пояснювала Джейн. - Але поряд є “Чайка”, табір для хлопчиків. Ми товаришуємо, як то кажуть, таборами! Однак тут вам усе краще розкажуть!

Джейн під’їхала до офісу. Дарина вискочила перша, подякувала, допомогла Ксені, і вони попрямували в дерев’яний дім.

РОЗДІЛ 10. Новоприбульці

- Новоприбульці! - заусміхалася невеликого зросту жіночка з рудим, туго стягнутим у хвіст волоссям. - Даринко! Дай-но я тебе обійму! - і міцно притисла дівчину до себе.

- Це Ксеня, наша розумниця! - черга дійшла й до дівчинки.

- О-о-о! - схвально закивала рудоволоса. Позаду неї вже виглядало кілька жінок. - Раді вітати! Познайомся! Це наша творча організаційна команда! - і почала знайомити Ксеню з присутніми. - Ось це - Рона. Саме до неї слід звертатися з усіма пропозиціями та скаргами щодо басейну, ігрових майданчиків та танцювального поля. А це - Доллі, - і висока струнка жінка виступила вперед, - вона відповідає за кінний спорт та гольф; ну і, нарешті, Ірена, психолог. Дуже гарний психолог! Коли якісь проблеми, усі біжать саме до неї. А я - Сінді, куратор усього табору.