Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 18

Жіночка у віконечку вказала напрямок.

І вони знову погнали в інший бік вокзалу.

- Наш автобус он той! - гукнула Дарина до Ксені.

Вона підбігла до водія. Запитала кілька речень і з розпачу ледве не розплакалася.

- Що? Що сталося?

- Напрямки змінили! Нам потрібно знову в протилежний бік вокзалу. Але автобус уже відправляється. Вже...

Тоді чоловік за кермом показав коротший шлях, а також пообіцяв негайно ж сповістити водія потрібного автобуса про двох загублених українок. Невдовзі дівчата таки досягли мети.

- Щиро дякуємо, що зачекали!

- Рейс до Північної Кароліни, - повідомив водій, - але не проспіть зміну автобусів у місті Норфолк.

- Це де? - перепитала Ксеня.

- Це штат Вірджинія. Сусідній з Північною Кароліною.

Повністю заспокоїтись вдалося тільки, коли автобус перетнув останні вулиці Нью-Йорка. Краєвиди змінювалися, мов слайди: від сучасного яскравого міста - до індустріальних брудних районів. Далі пішли зелені поля, майже такі, як і в Україні. А ще далі - невеликі фермерські поселення. А згодом - ліси, ліси... Швидкісна траса стелилась під колеса автобуса. Хвойні дерева змінювали листяні...

- Відпочивай! - запропонувала Дарина. -їхати понад дванадцять годин.

Ксеня ще трохи опиралася сну, але скоро не витримала й таки заснула. “Я ж усе просплю...”, - думалося крізь сон. Однак прокинулася лише, коли хтось легенько торкнувся її плеча й знайомий голос українською сказав:

- На вихід! Зміна автобусів. За одне й перекусимо щось. Маємо аж двадцять хвилин.

Вони зайшли в кафетерій, де Дарина придбала два великі сандвічі, два яблука й коробочку з овочами.

- Любиш селеру? - запитала Ксеня, копирсаючись зеленим шматочком в якомусь соусі.

- Це корисно!

- А мені морквочка більше до вподоби, - дівчинка набрала цілу жменю й почала хрумкати. -Я таку маленьку вперше бачу. Смачно! А в нас є час придбати пару листівок?

- Біжи швидко! Коли я селеру доїм, ти вже маєш сидіти поруч! Упораєшся?

- Авжеж!

Ксеня вибрала найкращі листівки для Ге-ника, Васька та Оленки. Кілька - для тата з мамою, кілька - для тітоньки Віри, а ще декілька -для вчителя географії, котрий щиро зізнався перед її від’їздом, що все життя мріє про далеку подорож. Вибираючи листівки, Ксеня трохи засумувала. Лише другий день у чужій країні, а здається, наче вічність.

- Агов! - гукнула Дарина. - Я ж попереджала: доки селеру їм!

Вони сіли в інший автобус: чистий і прохолодний. Він майже не відрізнявся від попереднього.

- Ще довго?

- Години чотири! - звірила час прибуття Дарина.

- А нас чекатимуть?

- Звичайно!

І знову рушили. Цього разу Ксеня дивилася у вікно: невеличкі, наче з конструктора складені, різнокольорові будинки, охайно скошена трава, заквітчані дерева. Точнісінько, як на листівках.

- А Вірджинія великий штат?

- Досить великий! Один із перших заснованих штатів. Гарне місце для життя. Тут клімат теплий, бо недалеко океан.

- Океан?! - аж сплеснула Ксеня. - Моя мрія!

- Так і в Кароліні океан не за горами, - Дарина засміялася, - і гори там є пречудові!

- А ми поїдемо? - нетерпляче допитувалася дівчинка.

- Не знаю...