Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 16

За кілька хвилин Дарина, Лукаш, Ксеня, Ліза та Іван оглянули кімнати - близнюків не було. Спустилися в лоббі. Виявилося, що швейцар бачив, як Толя з Тонею вийшли з готелю.

- Ото халепа! - стисла кулаки вожата. -Вони здуріли чи що? За них відповідаєш головою, а вони... Ділимося на дві команди. Далеко вони піти не могли. Я, Ліза і Ксеня йдемо цим боком П’ятої Авеню, а Лукаш з Іваном - іншим. Зустрічаємося за квартал, на наступному перехресті.

- Може, краще поліцію викликати? - схвильовано запропонував Лукаш.

- Слушно! - Дарина кивнула. - Якщо не знайдемо за кілька хвилин, то викличемо. Добре, хоч не стемніло ще. Лиш сутеніє...

Ксеня і Ліза поспішали за Дариною, котра роззиралася на всі боки та час від часу сповіщала по рації Лукашу те саме: “У мене нічого”. Дівчатка хвилювалися за Толю і Тоню не менше за старших: лише одна ця авеню видавалася такою великою, що на ній можна було загубитися назавжди. А що вже й казати про інші вулички та відгалуження?

Вони пробігали повз ресторанчики, кав’ярні, книжкові крамниці.

Куди не глянь - усе чуже. Місто вабило, але водночас і відштовхувало.

Жовті таксі підбирали людей, де тим хотілося. Світлофори змінювали кольори, але пішоходи йшли, не зважаючи ні на них, ні на дорожній рух.

Стояв неймовірний гул від транспорту; люди штовхалися, поспішали. Жодних правил!

- Ой, - здивовано зойкнула Ліза, бо назустріч їм ішов справжнісінький банан.

- Нове морозиво! Дивовижний смак! - викрикував чоловік у яскравому костюмі.

- Може, сфоткаємося з ним? - Ліза уповільнила крок.

- За мною! - скомандувала Дарина. - Ще тільки вас залишилося загубити і буде нам “до побачення, Америко”!

Ліза зніяковіла й заховала фотокамеру.

- Перший-перший! Є об’єкт! - з помітним полегшенням донісся голос із рації.

- Ой, - аж втерла чоло Дарина. - Де?

- На розі П’ятої Авеню і...

- Я вже бачу - біжимо!

А Тоня з Толею і не хвилювалися. Хто б міг подумати, що їхню відсутність помітять одразу ж?! Вони стояли біля входу до Центрального Парку й фотографували білок. Як тільки Тоня побачила, що до них, вимахуючи руками, наближається розлючена Дарина з дівчатами, то щосили штурхонула Толю.

- Усе, попали! Я тобі казала, що нам добряче перепаде за таке! - зашипіла вона злюще. -Ще й додому відішлють першим рейсом, от побачиш!

- Можна подумати, я тебе силоміць витягував з готелю. Сиділа б собі там з усіма, - від-гавкувався Толя.

Дарина вже стояла - руки в боки, пильно вдивляючись їм у вічі.

- У вас совість є? - спитала, намагаючись триматися спокійно.

- Он, вже поліція за вами їде! - додав Лукаш. Вони з Іваном щойно приєднались.

І тут Тоня голосно, аж захлинаючись, розплакалася:

- Не віддавайте нас їм, будь ласочка! І додому нас не відсилайте!

Толя мовчав, переступаючи з ноги на ногу. Його щоки пашіли.

- Ми більше так не будемо! Ми тільки хотіли білочок сфотографувати. Ми думали, що обернемось, поки ви там у гру бавитесь, і швиденько повернемося, ніби й нікуди не ходили.

- Саме так, - тихесенько додав Толя.

Перехожі оглядалися на мальовничу групку: заплакана дівчинка, переляканий хлопчик, знервовані дорослі...