Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 15
Оксана Лущевська
- От і добре! Тоді чекаємо вас у лоббі, себто у вестибюлі готелю.
Ксеня, Ліза і Тоня потрапили до однієї кімнати.
- Моє ліжко біля вікна, - відразу ж зарезервувала Тоня. - Я буду бачити всеньке місто!
Від утоми вже ніхто й не сперечався. Вона підбігла до вікна, смикнула штору, але відразу ж її й закрила. Дівчатка здивовано переглянулись.
- Що там? - підскочила за мить Ліза.
- Гидота!
- Та ти що?
- Подивись сама, коли не віриш! - Тоня знову відвела штору. Навпроти височів інший багатоповерховий будинок. А неохайна вузька вуличка внизу могла похизуватись хіба кількома сміттєвими контейнерами.
- Оце тобі й супер-місто! - повільно вимовила Ліза. - І знаєш, - обернулась до Тоні, - я рада, що саме ти обрала ліжко біля вікна. Мені було б моторошно!
Тоня змовчала, почуваючись не дуже зручно.
- Дівчатка, час іти! - долинуло згодом крізь двері.
У лоббі на них чекали куратори та ще кілька дітей з Іспанії.
- Ми теж до таборів! - втомлено вимовила смаглява дівчинка.
- Тож раді знайомитися... - підійшла друга із заплетеним у дві косички чорним волоссям.
РОЗДІЛ 8. На розі П’ятої Авеню
Велика зала, де учасників вітали керівники програми юнацького обміну, була завішана різноманітними кольоровими плакатами. У ній купчилися діти з різних країн. Ксеня, Ліза, та Іван трималися поблизу Лукаша та Дарини. А от Тоня з Толею вже пробивалися в перші ряди, де роздавали вечерю. Невдовзі вони приєдналися до своїх - кожен із запашним пакунком у руках.
- Хе-хе! Хто не встиг, - підколював скромніших товаришів Толя, - той може запізнитися!
- Т-с-с-с-с-с, Толю, так не ввічливо! - намагалась зупинити брата Тоня, але вже й сама тягнула з пакунка шматок смаженої картоплі.
Трійка менш нахабних з осудом та трохи заздрісно дивилися на брата з сестрою, ковтаючи слину. Нарешті й вони дочекалися своєї черги та, отримавши пакунки із соковитим гамбургером та хрумкою картоплею, примостилися на стільчиках, утворивши невеличке коло. Поруч сиділа така ж несмілива група дітлахів з Англії.
По вечері головний представник програми взяв мікрофон і став посеред зали.
- Усі ми тут, - розпочав він, - зібралися для того, аби дізнатися більше не тільки про інших, але й про себе. Програма культурного обміну -це насамперед досвід спілкування, зміцнення характеру, обмін не тільки культурними цінностями, але й духовними...
Чоловік говорив швидко й натхненно. Далі вийшов наступний і запропонував для розрядки зіграти в гру.
- Руки - широко, ноги - зігнуті, - почала давати вказівки Дарина своїй групі, але враз змовкла, озираючись на всі боки. Потім перевела занепокоєний погляд на дітей і спитала:
- Ви бачили Толю і Тоню?
Діти оглянулися.
- Вони ж щойно були тут! - втрутився Лукаш.
- Були та зникли! - різко відповіла Дарина. - Ще тільки цього нам бракувало! Марш усі за мною! Не відходити ні на крок! Але уважно, щоб керівництво нас не помітило.
Вона обережно пішла поміж гравців, удаючи, що й сама активно бере участь у запропонованій забаві. Добре, що гра була помірно рухлива, а то б номер із виходом з зали не вдався.