Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 14

- А де ми житимемо? - позіхаючи, поцікавився Толя.

- Наш готель розташований у самому Ман-геттені - центральному районі Нью-Йорка.

- Ти про таке, мабуть, і не мріяв?! - відвів захоплений погляд від вікна Іван.

- Мені б уже в ліжко... - ще ширше позіхнув Толя. - А ще б з’їсти чогось смачненького!

“Місто “Велике яблуко”, ось воно, переді мною, - думала Ксеня, - і справді, як те яблуко, повне дрібних зерен! Відкушуй по шматочку й смакуй помаленьку, щоб насолодитися...”

- А чому Нью-Йорк називають “Великим яблуком”? - не втрималася й запитала у старших.

- Гарне запитання! - відреагував Лукаш.

Усі глянули на чоловіка.

- Так чому ж? - додала Ліза, підтримуючи Ксеню.

- Кажуть, є кілька версій, - розпочав той, -колись “великим яблуком” назвав місто один із журналістів спортивної газети, а ще, опісля, музиканти, що грають джаз...

- Джаз! - повторив услід Майк. - Джаз - то хороша музика!

- Еге ж, - продовжив Лукаш, - у музикантів було прислів’я: “На дереві успіху багато яблук, але коли тобі вдалося полонити Нью-Йорк, то вважай, що вдалося зірвати найбільше з них”. А ще доволі довго була популярною пісня під назвою “Велике яблуко”. А надалі так почали називати один із найкращих районів Бродвею...

- Ну й туристичні агенції попрацювали, розкручуючи назву! - додала Дарина.

- Так і пішло, поїхало... - гучно засміявся Лукаш.

- А я думав, що тут яблук багато! - обізвався Толя.

- Мовчи! Не сміши людей! - штурхонула брата Тоня.

Зупинившись на світлофорі, Майк вимкнув музику.

- Зверніть увагу, - він вказав рукою на краєвид за вікном, - це Центральний Парк, одне з визначних місць нашого міста. А там, - кивнув головою, - наш готель! За хвилину виходимо! Готові?

- Готові! - голосно вигукнули в один голос.

Мангеттен вражав строкатістю розкішних крамниць. В одних вітринах пишалися тонконогі манекени, ювелірні прикраси, сонцезахисні окуляри, в інших - листівки, марки, м’які іграшки, ще далі - різноманітні солодощі. Всі захоплено розглядалися довкола, але, на жаль, вечірня прогулянка уздовж найвизначнішої вулиці, П’ятої Авеню, до їхнього розкладу аж ніяк не входила. Тож вони дістали свої валізи й увійшли до приймальні готелю. Дарина зібрала документи й попередила, що спершу всі розходяться по своїх кімнатах, миються-переодягаються (але швидко!), а за півгодини збираються на вечерю, щоб заодно обговорити плани. Лукаш повів дітей по їхніх кімнатах, роздаючи кожному картки-ключі.

- Отак, - показував він, - проводиш карткою швидко й смикаєш ручку донизу.

- Теж мені складність, - почав Толя, - можна подумати, ми в готелях ніколи не зупинялись.