Читать «Друзі за листуванням» онлайн - страница 12

- Можливо... - кивнула Ксеня.

Вона дивилася крізь віконечко. Хмари були такими різними: ось кінь проскакав; ось лебідь проплив; а далі - зграя антилоп; за ними - ведмідь почалапав.

У літаку пожвавішало. Стюардеси почали розносити напої. Звідусіль лунали різні мови. Гуділо, мов у вулику.

- Дівчатка, візьміть собі соку! - підійшла до них Дарина. - Бо їсти будемо тільки через години три, а то й чотири!

- Добре! - погодилася Ксеня й замовила помаранчевий сік. Ліза зробила те саме. Сиділи мовчки. Розмова між дівчатками чомусь не клеїлася: чи то Ксеня надто хвилювалася, чи Ліза погано себе почувала. Натомість Тоня, Толя й Іван, які сиділи через прохід, голосно вели дискусію, де краще: в Україні, Франції чи Америці.

“Побачимо...”, - казала сама собі Ксеня, слухаючи їх, але в розмову не втручалася.

РОЗДІЛ 6. За мною!

Літак наближався до Амстердама. Відстань між небом і землею видавалася незначною: було видно червоні дахи, різнокольорові будиночки й навіть відомі на весь світ тюльпанові клумби.

- Дарино, - вигукнув Толя, - а до Амстердама нас пустять?

- Ні, на жаль! Милуйтеся зараз!

- А чого? - занудила Тоня. - Ми ж так хочемо!

- Тоню, ти ж не вперше їздиш закордон. Мала б знати: для в’їзду до більшості країн потрібно мати візу. А в нас віза тільки до США...

- Шкода! - скривився незадоволено Толя.

Літак почав опускатися. Можна було розгледіти кожну дамбу.

- Класно? - Ліза нарешті відкрила рота.

- Авжеж! - радісно повернулася до неї Ксеня.

- А ми з батьками туди опісля поїдемо! -хизуючись, втулив Толя.

- Ага! Ми теж! - вискочило саме по собі в Ксені. Ліза хмикнула, але нічого не сказала. Ксеня й не хотіла обманювати, але чому так сталося, пояснити не могла. Певно, краса міста таки надто вразила її.

Літак нарешті сів. Ліза знову зойкнула й ухопилася за Ксеню.

У розкішному амстердамському аеровокзалі Дарина взялася перевіряти квитки щасливої п’ятірки. Діти ж тим часом оглядалися довкола. З усіх сторін поспішали люди, тягнучи різноманітні валізи. Хтось ніс подарунки, хтось стояв, чекаючи... Натовп зливався в галасливому шумі.

- Ворота “Б”! - оголосила Дарина. - За мною! Швидко, у нас небагато часу!

Вона, знаючи аеровокзал як свої п’ять пальців, заскочила на швидкісну доріжку. Діти стежили за кожним її рухом - боялись загубитися. Перед очима миготіли різноманітні крамнички з голландськими сувенірами.

- Ото б мамі тюльпанів! - обізвалася Тоня.

- По дорозі додому! - Дарина обернулась до них. - Обіцяю! Ось, - вона вказала, - ми на місці.

- Ці всі люди з нами? - Іван уважно оглянув натовп. - Невже літак вмістить нас усіх?

- Це трансатлантичний політ, Іване! - посміхнулась Дарина. - Величезний “Боїнг”, місця вистачить усім.

“Хоч би сісти не поруч із Лізою”, - думала Ксеня. На щастя, усі мали сидіти в одному ряду. Дарина сіла посередині, що полегшувало ситуацію між дітьми, котрі почувалися дещо скуто.

- Діставайте книжки, плеєри, - сказала куратор, - а захочете, то спіть. Шлях довгий, але будуть кіно показувати.