Читать «Смак свіжої малини» онлайн - страница 99

Я не перебільшую. Наша квартира бездоганна, як Ленні Кравіц. Тільки що з меншою фантазією.

— Ти не провідуєш нас, то й не знаєш, — відрубала мама.

— А що крім того?

— Ірек їде, але це ти вже знаєш.

— Так.

— Я стільки разів йому торочила, щоб узявся за науку! Але він волів бавитися на комп'ютері і тепер мусить утікати від армії, — тяжко зітхнула вона. — Мені в житті нічого не вдалося. Чоловік хворий на діабет, на додачу живе з іноземкою. Ти собі уявляєш?

— Мамо, не кожен є королевою Вандою.

— На жаль, — знову зітхнула вона. — Хоч би вже вам у житті пощастило. Але де там! Інші діти дають собі раду. Крутяться, миттю закінчують навчання. А тут Ірека навіть до інфізу не взяли, ти вчишся шостий рік. Твої товаришки захистились уже в травні, мають гарну роботу, чоловіків.

— Які ще товаришки? — психонула я.

— А хоча б донька Кабатової. Знаєш, який у неї чоловік? Щотижня купує тещі троянди, інакше не дістав би обіду.

— Мамо, по-перше, донька Кабатової не є моєю товаришкою, а по-друге…

— Ловиш мене на слові? Хочеш посваритися?

— Ні, я тільки вимагаю конкретики. Котрій це моїй подрузі так мовби щастить?

— Приміром, Анці. Вона одержала диплом.

— Добрячих кілька років тому, і так і не вийшла заміж!

— Але має гарну роботу, а після твого управління, здається, найбільше безробіття.

Дуже дякую. Це називається підтримка з боку родини.

— То я буду сидіти вдома і ходити на халявні обіди до брата Альберта, — пихато сказала я.

— Ти хочеш зганьбити свою матір? Мало того, що Ірек їде в синю даль, ще й ти починаєш? Ну давай, добивай мене! Копни лежачого! Тільки щоб потім тобі не забаглося виступати в передачі «Пробач мені».

— Я не маю потреби робити балаган зі свого сумного життя! — ляпнула я, і поки мама встигла відповісти, поклала слухавку.

Через дві секунди я відчула величезні докори сумління.

— Іреку? То знову я. Даси мені маму?

— Вона не хоче підходити. Лежить і плаче в подушку. Згадує щось про похорон.

— Завжди те саме.

— Тому ти повинна звикнути. Я зробив це вже давно.

— А все ж таки ти їдеш.

— Не через маму. Я щось тобі скажу, Малино. Боюся, що в тій Німеччини мені бракуватиме її цькування, претензій, божевільних теорій щодо чоловіків, щастя і взагалі життя. Тому я так собі подумав… Може, ти записала б її на касету?

— Чому я?

— По-перше, я вже не встигаю, а по-друге, по-справжньому її надихаєш тільки ти. То як?

* * *

Теж мені натхнення. От у «Вродливих і зухвалих» люди і справді надихаються. Скажімо, Брукі вигадала нову космічну речовину тільки заради того, щоб здивувати Форестерів. Якщо зайшла мова про «Вродливих», то варто ввімкнути телевізор.

3.09. Ірек поїхав. Мама мовчить. Евка повертається тільки за три тижні. Від Йольки ні слуху ні духу. Лешек випарувався. Скільки можна балакати із шимпанзе та золотою рибкою?!

Добре, що є телевізор.

6.09. Ні про що не мрію. Нічого не прагну. Ні на що не чекаю (ну хіба на «Вродливих та зухвалих»). Ні про що не думаю. Чи саме так виглядає нірвана?

9.09. Нині настало брутальне пробудження. Дзвінок з універу. За чотири дні у мене захист!