Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 99

— А ви, Меджі? Чому ви нічого не кажете про плани Фреда? Як ви ставитеся до них?

Фред Стапльтон незадоволено пробурмотів щось неясне: можна було тільки зрозуміти, що він, як і раніше, ставиться несхвально до дивного, на його погляд, наполегливого бажання Клайда Тальбота залучити дівчину вирішувати питання, що стосувалося лише їх обох. Меджі відчула це й ухильно відповіла:

— Я в цьому нічого не розумію, Клайд. Вам краще вирішувати без мене. Напевне, Фред добре знає те, про що говорить…

— Ще б пак мені не знати! — самовпевнено кинув Фред; він чомусь побоювався, що Меджі негативно поставиться до його планів, а вийшло все гаразд. — От бачиш, Клайд, я ж казав тобі! Ну що ж ти вирішив?

— Що ж, можеш діяти, — неохоче погодився той. — Правда, я не дуже вірю, що в тебе все піде так гладко, як ти припускаєш. Але, кінець кінцем, це твоя справа.

— Скажемо, не тільки моя, а й твоя, — багатозначно відповів Фред Стапльтон.

Але він був такий задоволений своєю перемогою, що вирішив не утрудняти себе зайвими доказами.

32

Після невеселого обіду, під час якого говорив тільки Фред Стапльтон, розвиваючи широкі плани, як він завоює ринок новим препаратом з космічної плісені, — виникло питання, — його теж поставив Фред, — як бути далі з метеоритом, що і досі лежав на березі гірської річки під крислатим кедром?

— Певна річ, з ним нічого не станеться, — вголос міркував Фред, жестикулюючи сигаретою. — До нього ніхто не підійде, це теж ясно. Всіх віджене запах плісені. Ну, а якщо, наприклад, його знесе вода, течія річки, яка вже й зараз, перед дощами, стала значно бурхливішою?

Він позирнув на сіре небо, по якому нескінченною валкою повзли важкі хмари. Вітер, хоч і помітно вщух на поверхні землі, все ж лишався сильним нагорі; адже хмари йшли кількома шарами, важкі — рухалися повільніше, а над ними — мчали клапті легких хмарин.

— Вода в річці прибула, бо в горах, мабуть, пройшли дощі, — зауважив Клайд. — Мені казали, що цей вітер з гір обов’язково приносить дощ і сюди, в долину.

— От саме цього я й боюся, — стурбовано сказав Фред. — Почнуться дощі, води ще прибуде… а метеорит лежить над самою річкою. А що, коли його змиє? Ти ж знаєш, які божевільні гірські річки: то води зовсім немає, а то — справжня повінь… Дуже шкода, Клайд, що ти спалив плісень у блюдцях, — знову згадав він.

Клайд Тальбот сердито огризнувся:

— Знову, Фред? Скільки можна повторювати одне й те ж? Спалив, ну й кінець справі. Все! Їй-бо, ти стаєш нестерпним… з твоїми витівками і викрутасами.

Фред обережно замовк. Але тільки на хвилинку, бо відразу ж звернувся до Меджі, яка байдуже кудись дивилася:

— Коли приїде твій шофер?

— Завтра. Завтра вранці, як ми й домовилися. А що?