Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 97

Клайд швидко відповів йому:

— Проте плісень, як ти знаєш, діє не лише на комах і мишей… і ми в цьому, на жаль, гірко переконалися. Що вийде, коли вона отруюватиме й людей? Немов ти й сам цього не розумієш.

Фред Стапльтон з помітним жалем подивився на нього.

— Це ти не розумієш елементарних речей! Ти скажи: хіба плісень діяла так з самого початку, в блюдцях? Звичайно, ні! Вся справа в тому, як її обробити. Ну, зробити цю, як її, мутацію. Розумієш? Я й сам спочатку дещо сумнівався. Певна річ, якщо в плісень насипати цілу купу попелу, то картина буде невеселою. А якщо трошки, то діятиме вона лише на дрібноту — комах, мишей тощо.

— Я бачу, ти солідно підготувався до розмови, — зауважив Клайд, — Обміркував усі можливості. З наукового погляду.

— Аякже! — усміхнувся задоволений Фред. — Якщо я вже за щось беруся, то будь певен! І я не збираюся повторювати безглузді експерименти, які згубили Коротуна…

Він схаменувся, зрозумівши, що сказав зайве, переборщив у доказах. Немовби пробачаючись, Фред додав уже іншим тоном:

— Усе це дуже сумно, Клайд, і мені шкода, що так вийшло. Коли б Джеймс хоч трохи прислухався до добрих порад, нічого поганого б не трапилось. Втім, те, що сталося, то сталося. Ми нічого не можемо виправити. І, гадаю, було б дуже нерозумно, коли б ми впустили ще й практичну можливість використати його відкриття… хоч воно й призвело до таких сумних наслідків…

Фред зітхнув, зажурений. Але Меджі, що уважно дивилася на нього, безпомилково відчула, що його зітхання і зажурений вигляд були тільки зовнішньою маскою, чимсь схожим на запізнілу ввічливість, призначену для них обох. Фред надто захоплений своїми планами, щоб по-справжньому сумувати за Джеймсом. Вона бачила, що й Клайд розуміє це. Меджі дуже хотіла сказати щось рішуче, навіть зажадати від Фреда, щоб він не прикидався, але й цього разу вона змовчала — бракувало сміливості.

— Виходить, тому ти й не хотів, щоб я знищував блюдця з тією плісенню? — спитав після паузи Клайд, немов він не чув останніх фраз Фреда чи не бажав відповідати на них.

Ця свідома неувага могла б образити кого завгодно, але не Фреда Стапльтона, захопленого своїми далекосяжними діловими проектами.

— Ну, звичайно, — полегшено й знову запалюючись, відповів Фред. — Ти сам збагни: мені легше було б розмовляти з промисловими акулами, коли б у мене в руках були зразки плісені з тих блюдець. Та вони у мене відразу були б ось де, — вказав він на свій стиснутий мускулястий кулак. — І нічого не могли б заперечити. Адже комерція — велика річ, особливо коли вміти як слід показати товар. А це я вже беруся зробити якнайкраще, — з певністю закінчив Фред. Він очікувально подивився на Клайда, немов не помічаючи Меджі, і додав таким тоном, наче ніяких заперечень уже бути не може: — Отож ти згодний з моїми планами й пропозиціями?

Клайд не відповідав. Він зосереджено дивився кудись убік, немов зважував у думці те, що почув від Фреда. Може, Фред і мав рацію. Кінець кінцем, в усій цій розмові немає нічого дивного: практичний Фред Стапльтон з усіма його хибами й недоліками інакше міркувати не міг. А як би повівся в цьому випадку Джеймс Марчі? Клайд згадав, як обурився Коротун, коли Фред запропонував йому організувати щось схоже на фірму для використання його космічної плісені. Джеймс довго не міг заспокоїтися, так розсердив його напівжартівливий проект Фреда Стапльтона. А тепер усе це далеко не жарти… «Ні, звичайно, Джеймс був би проти, — вирішив Клайд. — А взагалі — у пропозиціях Фреда немає нічого поганого, особливо тепер…» Метеорит з плісенню нікому з них не потрібен, і Клайд сам охоче б його знищив, як і ті блюдця, що так славно спалахнули у вогнищі. Знищив би, коли б міг… До речі, а як же й справді з ним бути?.. Він раптом почув голос Фреда, який лунав немов здалека: