Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 125

В голові шуміло. Він не знав, чи це від гуркоту води, чи від гострого запаху фіолетової плісені, що проникав крізь мокрий рушник. «Все одно, все одно, — беззвучно шепотіли його губи, — головне ж не в цьому, головне в тому, щоб зіпхнути метеорит у воду!»

Ще кілька напружених кроків, ще одне відчайдушне зусилля — і кінець жердини уперся в метеорит. Тепер розхитати його! Але метеорит не подавався. Він гойднувся, і фіолетова плісень ритмічно заколивалася на ньому.

В голові у Клайда шуміло дедалі дужче. Перед очима почали розходитись химерні різноколірні кола. А метеорит усе ще лежав на місці.

Люто, напружуючи сили, Клайд наліг на жердину. Він вкладав у це одчайдушне зусилля всю решту своєї впертої волі: зіпхнути будь-що, зіпхнути метеорит у воду! Що буде, те й буде, нехай шумить і стукотить у голові, нехай з’являються й пливуть перед очима райдужні кола, нехай у горлі душить непереборний кашель, але будь-що — зіпхнути!

І метеорит зсунувся. Він гойднувся, нахилився нижче, більше, фіолетовим віялом майнула над ним огидна космічна плісень, немовби намагалася за щось ухопитись.

Клайд налягав на жердину, майже втрачаючи свідомість, — і метеорит зрештою звалився у воду, піднявши стовп бризок. Хвилі вкрили й понесли його вниз за течією, перекидаючи разом з гуркотливими валунами, розмелюючи його і фіолетову плісень!

Клайд втомленими очима простежив за метеоритом, кинув уже непотрібну жердину на гальку й безсило впав на неї сам, опустивши голову на руки.

— Кінець, — з невимовним щастям прошепотів він. — Кінець метеоритові… і фіолетовій загибелі… і авантюрі Фреда… а може, і мені?.. Джеймс, любий Коротуне, адже і ти, напевно, теж усміхаєшся зараз?.. Я не шкодую, що зробив так, Джеймс!

1964