Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 84

— Але ж я нічого, зовсім нічого не розумію з того, про що ви говорите, — жалібно сказала вона, підводячи на Клайда сумні очі. — І чому я допомогла, також не можу збагнути.

Фред зневажливо пирхнув. «Про що можна говорити з дурним дівчиськом, — подумав він, — яке не розуміє найелементарніших речей! Отак, мабуть, як зараз, вона і тоді кліпала очима, коли слухала Джеймса-Коротуна, а він розсипався перед нею… А тепер Джеймс — мертвий, вкритий простирадлом, лежить отам, у палатці!..» Він глянув скоса на відкритий вхід. Під промінням яскравого сонця, що заливало галявину, вхід до палатки, який залишився в тіні, зяяв наче похмура яма — нагадування про те, що сталося сьогодні вранці і чого вже не можна виправити… Фред відвернувся, його серце стиснув біль.

Він майже не чув, як Клайд м’яко відповів Меджі:

— Зараз я спробую вам усе пояснити. Звичайно, вам так важко зрозуміти.

Клайд коротко розповів їй, як Джеймс Марчі випадково помітив, що попіл, який впав з люльки на плісень, викликав її посилений ріст. І, мабуть, Джеймс вирішив повторити цей дослід на плісені, яка лишалася на метеориті. Тому він і закурив люльку тоді, ввечері, а потім посипав попелом метеорит, сподіваючись, що це дасть ще більший ефект. Вранці ж він поспішив перевірити, який ефект дав новий експеримент — ледь розвиднілося, подався до метеорита, і ось…

Меджі слухала Клайда, затамувавши подих, боячись пропустити й слово. Вона то смикала свою мокру від сліз носову хустинку, їй хотілося розірвати її на шматки, то залишала її, але потім знову м’яла цей маленький шматочок шовку. Раптом вона пригадала, що саме такою мокрою маленькою хусточкою Джеймс вчора у лісі пробував витерти їй сльози, коли вона ридала, ображена Фредом. І від цього зараз знову на очі навернулися сльози, і Меджі ледь стрималася, щоб знову не заплакати. Клайд все ще говорив, а Меджі думала: милий Джеймс, милий Коротун, він так зворушливо, так боязко розповідав їй вчора про свої почуття, про те, як він кохає її… «Ні, такого слова не було, але ж я знаю, — думала Меджі, — я знаю, що він думав саме так!» І ніколи ще ніхто не говорив з нею про кохання так безпорадно і так переконливо, як милий, ласкавий Коротун, що уникав навіть самого слова «кохаю», але воно голосно звучало в кожній його фразі і навіть у мовчанні. Джеймс, Джеймс!

Коли Клайд скінчив розповідати, дівчина поглянула на палатку, де лежав мертвий Джеймс Марчі, і ще нижче опустила голову. Ридання душили її. Вони прорвалися знову нестримним плачем, від якого судорожно тремтіли плечі й перехоплювало подих.

— Меджі, Меджі, я зовсім не хотів засмучувати вас, — розгублено проговорив Клайд, простягаючи до неї руку. — Меджі, заспокойтеся, не треба плакати, цим уже не допоможеш горю…

— Ні… ні… не треба, не втішайте мене, — крізь сльози відповідала вона, — я сама… сама… все пройде…