Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 83

— Зачекай, Фред, — почав був Клайд, — мені здається, що…

— Нехай тобі не здається, — перебив його Фред. — Я не збираюся запитувати Меджі, про що Джеймс говорив їй взагалі. Це мене не обходить і не цікавить, — виразно підкреслив він. — А от про метеорит — інша справа. Отже, Меджі, що було після того, як я пішов?

Дівчина набралася духу. Вона ще раз поглянула на Клайда, наче просила у нього підтримки, і, побачивши, що він підбадьорливо кивнув головою, заговорила:

— Джеймс запропонував мені піти з ним і подивитися на метеорит. Ми спустилися вниз, мені той валун здавався зовсім звичайним… і нецікавим… на відміну від інших — тільки чорний. Ми поговорили трошки про цей камінь і пішли собі. От і все.

Фред невдоволено гмукнув.

— Що саме ви говорили про метеорит? Кажи точніше. Що він робив там, біля метеорита? Хіба ти не розумієш, що кожне слово Коротуна цієї ночі може виявитися дуже важливим. Не про себе й про свої враження розповідай, а про нього, ясно? Ну?

І він, і Клайд бачили, що Меджі напружено згадує. Вона трохи відкрила рота, збираючись щось сказати, і знову нерішуче стулила губи.

— Ну? — майже загрозливо сказав знову Фред. Меджі злякано подивилася на нього.

— Я не знаю, чи має це якесь значення, — ледь чутно вимовила вона.

— Все має значення! Кажи! — наполягав Фред.

— Джеймс там, унизу, біля метеорита закурив… Я казала, що нам уже час повертатися, а він все одно набив люльку й запалив її, кажучи мені, що дим розжене комарів… хоч їх там і не було…

Фред перезирнувся з Клайдом.

— Далі! Що було далі? — спитав він нетерпляче.

— Потім Джеймс, не кажучи ні слова, побіг до того дерева, де лежав метеорит. Нахилився над ним, немов хотів щось роздивитися. А потім прибіг назад, до мене. І відразу висипав попіл з люльки. А я ще посміялася, як же комарі, чи він забув?.. Джеймс нічого не відповів, і ми пішли додому, а про метеорит більше не говорили…

Дівчина замовкла, її заплакані сині очі нерішуче дивилися на хлопців: те, що вона розповіла, мабуть, не мало ніякого значення.

Але на схвильованих обличчях друзів Меджі прочитала, що це далеко не так.

27

Фред Стапльтон енергійно ляснув себе рукою по коліну й виразно подивився на Клайда.

— Ти розумієш, у чому тут справа? — переможно сказав він. І одразу ж таки відповів на своє запитання: — Джеймс мав рацію. Плісень з цього проклятого метеорита справді швидко росла в блюдечках через те, що на неї потрапив попіл з люльки… і в неї почалася ця, як її…

— Мутація, — підказав Клайд.

— Так, мутація. І з’явився отруйний запах… Якщо все це так, то, виходить, Джеймс вирішив провести дослід на самому метеориті! Він насипав на нього попелу, ось що! І, як бачиш, наслідки з’явилися відразу ж таки, протягом однієї ночі. Зрозуміло?

— І сам Джеймс учора вночі, здається, говорив про те, що він придумав якийсь новий експеримент, — додав Клайд. — Тільки рішуче відмовлявся сказати, який саме, пам’ятаєш? Мабуть, він хотів спочатку сам подивитися, що вийде… Меджі, ви й справді дуже допомогли нам, — привітно звернувся він до дівчини, яка переводила погляд то на одного, то на іншого, силкуючись вловити зміст їхніх уривчастих фраз.