Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 80

Крізь тріск і шипіння полум’я він почув: «Одійди! Одійди трохи, Клайд! Чуєш?»

Хтось тяг його за рукав. Це був Фред. Він кричав:

— Одійди, божевільний! Чорти його знають, може, воно й далі вибухатиме! Навіщо ти це зробив?..

Невидющими очима Клайд дивився то на вогнище, то на Фреда. Те, що той казав, не доходило до його свідомості. Потім він побачив Меджі, яка, вийшовши з палатки, перелякано дивилася на бурхаюче полум’я. Мабуть, вона чула вигуки Фреда і не розуміла, в чому річ. Проте все це було неважливо. Головне в тому, щоб прикінчити фіолетову плісень, і він зробив це… ні, ще не все, адже в палатці Джеймса лишилося одно блюдечко.

Клайд помацав рукою свій рушник. Він був майже сухий, тепло від вогнища випарило воду. Полум’я вже стало рівним, таким же пекучим, як і перед тим. Плісень згоріла, згоріла!

Він побіг до умивальника, зриваючи з голови пов’язку. Опустив рушник у відро й знову зав’язав його навколо голови.

— Та зупинися ти, скажений! Зажди, я хочу щось сказати тобі! Це дуже важливо, розумієш? Це дуже важливо!

Не могло бути нічого більш важливого, ніж знищення плісені, думав Клайд, затягуючи у вузол мокрий рушник. Треба знищити всю плісень, всю до кінця! Він мусить виконати те, що поклявся зробити біля тіла Коротуна.

— Клайд, зачекай! — крикнув Фред. — Її не треба спалювати цілком, ні в якому разі!

Його вигуки чулися все ближче. Клайд озирнувся. Фред наздоганяв його.

— Зажди, Клайд!

Але той уже мчав щодуху до палатки Джеймса. Вже біля входу він на мить озирнувся і крикнув:

— Не підходь сюди!

Але це було зайвим, Фред і без того зупинився на достатній відстані від небезпечної палатки. Він розгублено дивився, як Клайд вбіг туди й відразу вискочив назад, несучи у простягненій руці блюдце з плісенню. Цього разу він ані на хвилину не затримувався в отруйній атмосфері палатки, та й фіолетова плісень, здавалося, поводилась не так активно, як раніше. Вона, щоправда, хиталась, але її гілочки не тяглися до його пальців, якими він тримав блюдце.

Здалека Клайд чув, як Фред знову намагався умовити його, але не звертав уваги на його слова, захоплений лише тим, щоб швидше кинути свою ношу до вогнища. «І тоді буде всьому цьому кінець… кінець, — повторював він одне й те ж, — кінець!»

Полум’я було вже не таким сильним. Його прозорі язики бігали розжареним вугіллям, в яке перетворилися навалені до того гілки й хмиз. Ну що ж, зараз буде добре видно, як згорить плісень. Клайд швидким рухом кинув блюдце прямо в середину вогнища і відразу одскочив назад, подалі від полум’я, але не зводив з нього очей.

Блюдце рівно опустилося на розжарене вугілля, що враз наче осіло. На якусь мить це вугілля потемнішало, а плісень здавалася вже не фіолетовою, а чорною. Вона мої затремтіла й згорнулась у жмут, ніби силкуючись захиститися від вогню. А потім розкрилася чорною узорчастою короною й вибухнула, на якусь мить закривши середину вогнища темним димом. Цей дим злетів угору мов траурний смолоскип, розсипаючись потім дрібним порохом. Язики гарячого полум’я і справді були навдивовижу схожі на звивисте гілля плісені!