Читать «Фіолетова загибель» онлайн - страница 78

Він повернув голову до величезного кедра, під яким лежав чорний метеорит. Звідси, здаля, не можна було роздивитися, що там робиться. Метеорит був у глибокій тіні. Десь у нього всередині ховалася ця клята плісень. Від неї час від часу долинало сюди слабке, ледь помітне дихання — той же самий задушливий запах. І цей запах убив Коротуна-Джеймса! Вбив того, хто за своєю делікатністю й м’якістю не зміг би зробити шкоди нікому, навіть найлютішому своєму ворогові, коли б він у нього був… Проклята фіолетова плісень! Ну, зажди! Зажди, більше ти не шкодитимеш нікому! Ручуся тобі!

І Клайд похмуро й рішуче сказав, примусивши здригнутися й Фреда, і заплакану Меджі:

— Ну що ж. Тут більше робити нема чого. Треба перенести тіло Джеймса до табору. А тоді…

Він не закінчив фрази. Але його жорстокий, уривчастий голос пролунав наче відкрита погроза.

25

Тіло Джеймса Марчі спочивало в палатці Клайда на чистій постелі, вкрите білим простирадлом. Здавалося, Коротун мирно спав, спав, наче дитина, якій чомусь вирішили приклеїти кучеряву борідку. І коли б не мертвенна синювата блідість, що проступала на чолі й щоках, коли б не прозора безкровність губ, так і справді можна було подумати, що Джеймс глибоко і безтурботно спить.

Клайд, не відриваючи очей ні на мить, дивився на спокійне обличчя Коротуна. Все, що сталося, скидалося на якесь дике, плутане марево, здавалося, що Джеймс ось-ось підведеться, усміхнеться своєю доброю й лагідною усмішкою. Пошукає щось рукою в головах постелі й спитає, куди це запропали його окуляри, а потім протре їх, надіне, старанно заправляючи завушники, і відразу помчить до своєї палатки, щоб негайно дізнатися, що там з тією плісенню… Ні, не прокинеться Джеймс, не з’явиться на його обличчі чарівна, трохи соромлива усмішка, і ні про що більше він не дізнається!

Зате Клайд добре знав, що йому треба робити. Він тихо вийшов з палатки, залишивши в ній Фреда й Меджі, яка стояла мов скам’яніла, притиснувши до рота мокру хустинку.

Сонце підіймалося до зеніту. У мареві нагрітого повітря тремтіли обриси лісу. Над ним нависала сіра хмара, одна серед чистого неба. Вона прийшла сюди, мабуть, з гір, зупинилася над лісом і не посувалася далі, наче прив’язана. Було щось дивне в контрасті між ясним блакитним небом, по якому все вище видиралася вогненна куля сонця, і цією нерухомою сірою хмарою, що нависла над лісом, немов лиха провісниця злив та негоди.

Клайд знизав плечима. Захопив великий оберемок хмизу, приготованого напередодні, і кинув його до згаслого вогнища. Потім чиркнув сірником і підпалив дрібні гілки. Вони спалахнули яскравими язичками прозорого й пекучого полум’я, лизнули більші гілки, що також відразу зайнялися. Ще кілька секунд, і вогнище розгорілося майже без диму. Клайд стояв і задумливо дивився на бурхаюче полум’я.