Читать «Злий» онлайн - страница 99

З-за повороту коридорчика обізвався голос Мехцінського:

— Пєгус? Куба? Іди сюди.

Якуб Вірус упевненим кроком пройшов коридорчик і опинився в маленькій кімнатці з обдертими стінами: крім скалля на підлозі та кількох дерев'яних старих ящиків, тут не було нічого. На одному ящику стояла гасова лампочка, на другому сидів Мориц Мехцінський і курив цигарку, дивлячись на Кубуся із штучною веселістю, що приховувала хвилювання й тривогу.

— Ну, що, потрапив? — спитав він удавано байдужим голосом. — Я думав — ти злякаєшся.

— Ну, знаєш, — невимушено відповів Кубусь. — За кого ти мене вважаєш?

— Мені здавалося, що ти вже забув, як ходять у руїнах, — глумливо зауважив Мориц.

— Ні. Але я не сподівався, що тут, у центрі, ще є такі смітники.

— Вже ненадовго, — зітхнув Мориц.

Він підвівся й вийшов у коридорчик, тягнучи Кубу за собою. Зробив кілька кроків і зупинив Кубу: трохи далі розкривалося двоповерхове провалля. Навколо нього видко було вогні будинків та вуличних ліхтарів, зовсім поруч миготливі лампочки кінотеатру «Атлантик», далі праворуч — величезний, ясний масив висотного будинку; Єрусалимські Алеї тяглися світляною смугою на захід; вдалині, на півдні, ясніли заграви району МДМ. Мориц показав на місце, де колись були руїни, на розі Алей і Маршалковської. Тепер там стояли нерухомі самоскиди, бульдозери, копачі — біля готелю «Полонія» стелилася широка площа, приготована для майбутніх будівель.

— Той ріг вже обробили, — неприязно мовив Мориц. — Пам'ятаєш, — додав він сентиментально, — ту забігайлівку в сінях?

— Пам'ятаю, — відповів Куба, — ще там був дуже пристойний хазяїн. Такий товстий, з заячою губою. Продавав горілку дітям від восьми років до восьмидесяти.

Невідомо було, чи він жартує, чи шкодує справді.

— Тепер черга за нами, — зітхнув Мориц. — Тут будуватимуть східні будівлі цієї площі. Кажу тобі: ось така колонада… — зробив він рукою широкий жест, щоб показати Кубусеві, яка велика буде колонада.

— Звідки ти знаєш? — зацікавився Кубусь.

— Я був на виставці, на Театральній площі. Показували, як тут усе буде виглядати. Ганці подобалося… — він раптом замовк, начебто шкодуючи, що вимовив це ім'я.

— А тобі? — тихо спитав Кубусь.

— Мені? Мені теж. Але цього всього шкода… — показав він рукою на чорні рештки руїн унизу, — шкода цього життя. Так, так, — додав Мориц. — Такого життя, як тут, у цих руїнах, вже не буде.

— Даремно я сюди прийшов, — зауважив Кубусь, — якщо ти так чіпляєшся за це життя.

— У тебе є щось для мене? — спитав Мориц коротко.

— Є.

— Що?

— Посада.

— Яка?

— Хвилинку. Послуга за послугу. Є для тебе робота, як золото. Можеш почати хоч би й завтра. Зарплатня пристойна, обов'язки — транспорт у великому торговельному закладі. Знаєш, робота з шоферами, трохи виробнича, трохи адміністративна. Якраз для тебе, Морице. Я говорив з начальником; надзвичайно розумна людина. Я сказав йому все, не криючись, і уяви собі — він хоче дати тобі шанс.