Читать «Злий» онлайн
Леопольд Тирманд
Леопольд Тирманд
ЗЛИЙ
Моєму рідному місту — Варшаві
АВТОР
Усі постаті, події, ситуації й діалоги, описані на сторінках цієї оповіді, є вигаданими і не мають жодних конкретних відповідників у реальному житті. Вони є звичайним витвором фантазії.
ОСОБИ,
Марта Маєвська — секретарка
Вітольд Хальський — лікар
Едвін Колянко — журналіст
Юліуш Калодонт — кіоскер
Еугеніуш Шмігло — шофер МТП
Фридерик Компот — кондитер
Міхал Дзярський — поручник МО
Йонаш Дробняк — бухгатер
Філіп Меринос — президент кооперативу "Торбочка"
Анеля — служниця
Роберт Крушина — колишній боксер
Альберт Вільга — інженер
Єжи Метеор — шахрай
Громадянин Кудлатий — пахан
Кубусь Вірус — репортер
Вєслав Мєхчінський — лобуряка
Льова Зільберштайн — спортивний діяч
Юзеф Шюпка — залізничник
Гавайка — буфетниця
Францішек Жичлівий — садівник
Антоні Пайонк — листоноша
Шая — негідник
Мефістофелес Дзюра — перукар
Рома Коцяк — модна дівуля- завсідниця ресторанів
Зенон — хокеїст
Едвард Лом — білетер
Зофья Хвала — суддя
Ян Вчешняк — службовець
Юссуф Алі Хассар — єгиптянин
Кітвашевський — механік
Мачеяк — старший сержант МО
Мето — бандит
Ізидор Ткачик — кравець
Клушінський — агент
доктор Дзідзяшевський — гінеколог
сестра Леокадія — медсестра
Пацюк — майстер
і багато, багато інших.
ЧАСТИНА ПЕРША
1
«А я гарна», подумала Марта Маєвська, побачивши себе в дзеркалі.
Аптека була обставлена старими полірованими меблями. Шухлядки, примхливі невеличкі башти в готичному стилі, потемнілі від старості панелі. І дзеркала — трохи пощерблені, трохи пожовклі, вправлені в шафи. «Невже я й справді гарна?» замислилася Марта, коли скручена, мов черв’як, багатолюдна черга виштовхнула її до самісінького прилавка. «Дурниці, — мовила дівчина майже пошепки, — не гарна! Приємна, от і все. Пристойна».
В дзеркалі видко було невисоку постать, худеньке личко з кирпатим носиком, пасма темнорусявого волосся, безладні, але по-модному розсипані, які вибивалися з-під гарненького чорного беретика. «Оригінальна — от потрібне слово, — вирішила Марта з задоволенням, — не гарна, яка там краса, але оригінальна»… І зараз же в ній обізвалося почуття гумору. «Неважко бути оригінальною в цій юрбі хворих на грип, застуджених, закутаних у хустки й шарфи відвідувачів аптеки…»
«Ця погода…» думала Марта з почуттям огиди. За вікнами періщив дощ, змішаний із снігом. Площа Тшех Кшижи потопала в грязюці, в миготливому каламутному світлі високо підвішених ліхтарів, запнутих брудним серпанком сльоти. Щохвилини якийсь мокрий відвідувач, від якого віяло вогкістю і холодом, протискувався до теплої, переповненої людьми аптеки. Фарфорові баночки з чорними літерами скорочених латинських назв, емальовані таблички на шухлядках збуджували симпатію й довір’я.