Читать «Злий» онлайн - страница 189

Між рядами сунула густа юрба, з-між якої щохвилини хтось схилявся до землі й рився в розкиданих тут скарбах. Скрізь снували продавці гарячих страв, які обіруч несли паруючі бляшані відра, походжали продавці різного печива з кошиками, повними солодких коржиків та струделів.

— Ви, пані, з Варшави? — несподівано почула Марта глумливий голос позаду й здивовано обернулась. Але ці слова були адресовані невисокій жінці в яскравому шестикутному шерстяному береті з помпоном та в дощовому плащі в клітку, що нагадував пошивку селянської перини. Ця пані саме демонструвала перекупці костюм з якогось фантастичного матеріалу, який конвульсійно стискала в руці, очевидно, збираючись його продати.

— Ні, я з Жирардова… — несміливо відповіла вона.

— То що ви мені тут розповідаєте про серце, — тоном переваги заперечила перекупка. — Тільки у Варшаві люди мають хворі серця, бо швидко живуть. У провінції люди мають здорові серця. Повітря, село…

«З цими серцями, — подумала Марта з усміхом, — не така вже й дурниця…»

— Що у вас там є, пані? — зачепила Марту якась сива розпатлана жінка у військовому плащі, показуючи на кошик Марти.

— Місце на покупки, — всміхнулася Марта.

Стара махнула рукою з таким розчаруванням, що Марта мимоволі її пошкодувала. Але тут чудова спідниця, поцяткована чорно-жовтими спіралями, вигнала з голови всякі роздуми.

«Який візерунок! — простогнала Марта в захваті. — Я ж прийшла сюди саме по спідницю…» силкувалася вона себе обдурити. «Ні, Марто! — обізвався в ній суворий голос сумління, — у тебе є дуже добра спідниця на літо. Тобі потрібен купальний костюм і блузка. У тебе є на все це лише триста злотих, отож, прошу тебе, без дурниць, без імпульсивних рухів і шалених жестів, добре?»

Але Марта не могла відірвати очей від спідниці. «Вітольдові напевне сподобалася б», подумала вона з легеньким смутком і на секунду відчула біль, що Вітольд ніколи її в цій спідниці не побачить.

— Ти нагадуєш трапера в первісній хащі, — несподівано зупинив Марту високий, стрункий юнак з виглядом спортсмена.

— Як ся маєш, Мареку? — зраділа Марта. — Що ти шукаєш?

— Всього, на що вистачить грошей, — з лагідним стоїцизмом відповів Марек. — Але ти, Марто, зовсім як старий, досвідчений трапер… Я спостерігаю тебе вже кілька хвилин. Поволі посуваєшся вперед, обличчя зосереджене, око соколине; час від часу нахиляєшся і — цок! в руці в тебе тріпоче якась несхибно-чудова здобич, геніальний светр чи ще якесь фантастичне шмаття. Б'єш без промаху. Оце зветься — око!

Марта засміялась.

— Добре, — відповіла вона схвально. — Ти гарно це змалював. Ну, бувай, Мареку: у мене обмаль часу.

— Чекай, — Марек притримав її за руку і заглянув у вічі. — Ти нічого не питаєш про Зенона?

— Про Зенона? — Марта злегка зарум'яніла. — Правда… Що там у вас чувати, в товаристві? Сердечно привітай Зенона від мене, — додала вона стримано.