Читать «Злий» онлайн - страница 188

Очі Юліуша Калодонта блищали зворушенням, долоня його міцно стискала руку пана в котелку, що лежала на столику.

— Так, так… — шепотів старий у захваті. — Так це й було. Прізвище Квятек здавалося мені таким буденним, таким не бойовим… Я не міг вже до нього звикнути. Після всього цього, що було тоді, я вирішив залишитись назавжди Калодонтом…

— Отож у вас є ще хоч один тюбик? — знову спитав пан у котелку тихим, але рішучим голосом.

— Є, — відповів Калодонт, цього разу вже цілком охоче.

— Чудово. Він знадобиться нам. Знов послужить благородній меті. Це цілком можливо. А тимчасом — до побачення! Незабаром я повідомлю про себе.

Промовивши це, він міцно стиснув долоню Калодонта і встав з-за столика. Калодонт з хвилину ще бачив його котелок, який поволі зникав у вуличній юрбі. І тут йому спало на думку, що він сказав усе, а сам не дізнався нічого. Не дізнався навіть прізвища людини, з якою так довго розмовляв та яку вже встиг полюбити.

3

Марта увійшла на товчок брамою з вулиці Зомбковської. «Четвер, — подумала вона з задоволенням. — Добрий день на купівлю. І ще ж зовсім рано».

Просто з тісного вуличного тротуару вона попрямувала в довгий пасаж, поміж гірляндами з суконних капців. Як завжди, спіткнулася об залізну поперечину, вбиту між кругляками біля входу, насилу втрималася на твердому, вибоїстому бруку і відразу звернула праворуч. Тут, між крамничками, рундуками, розкладками, тяглася довга, вузька вуличка. З правого боку висіла готова творчість домашніх кравців: темні, погано пошиті костюми, брюки, бриджі, пальта, плащі. Біля обвішаних одягом прутів й вішалок зупинялися юнаки у велосипедних шапочках, з засмаглими обличчями й загрубілими від плуга та вил руками. Вони торкали й м'яли дешеві тканини, вдаючи з себе знавців.

— Іди сюди, я тебе одягну на весілля! Ти, господарю, присунься ближче, я тебе так причепурю на шлюб, що тебе й наречена не впізнає… — гукали до них кремезні, плечисті продавці, з бігаючими очима, одягнені у високі наваксовані чоботи й офіцерські діагоналеві бриджі. З лівого боку рядком стояли криті чорним толем халабуди з різним шматтям. З темної глибини цих халабуд, з-за рясно розвішаного ганчір'я, поблискували чуйні очі перекупок і долинали пахощі часнику, цибулі та гарячої ковбаси з капустою.

Праворуч, мов ядро в лушпинні, посеред обдертих мурів сусідніх кам'яниць, між рундуками універмагу тяглася центральна площадка з найрізноманітнішими речами. Тепле сонце стелило своє радісне проміння на довгі ряди жінок, які сиділи тут. Деякі були запнуті перкалевими хустками, деякі в бруднуватих носовичках, хитромудро зав'язаних на чотири вузлики, на зразок чепчиків, а деякі в саморобних шапочках з газет.