Читать «Злий» онлайн - страница 147

На тлі цього шаблонного конторського приміщення яскраво вирізнялася величезна колекція келихів, срібних і кришталевих, вкритих численними металевими дощечками з вигравіруваними довгими написами, де перелічувалися дати й назви місцевостей. Ці келихи стояли скрізь: на шафі, на письмовому столі, на полиці з бухгалтерськими книжками.

— До справи, панове, до справи, — з гумором нагадав Метеор. — Лікар — старий скупердяга, але вирішив нарешті ліквідувати свій паперовий лімузин і купити щось пристойне. Алюсю, що в тебе там є на полицях?

— «Гумбер», модель 1954 року, комплект запасних частин, — байдуже відповів Вільга, без купецького пожвавлення та найменшого натяку на вихваляння свого товару.

— Оглянути! — буркнув лікар Метеорові.

Відразу було видко, що ця людина зліплена з твердої глини з домішкою товченого кременя.

— Ну, Алюсю, — тільки Метеор і вносив до цієї справи щось схоже на традиційний торговельний дух. — Веди! Будемо оглядати…

Вони вийшли з контори й зійшли залізними сходами в куток гаража, де темнів силует гарної обтічної машини. Вільга повернув вимикач, і в кутках стін спалахнуло кілька лампочок. В очах лікаря блиснула пожадливість. Він довго ходив навколо оливкового кузова, що виблискував чудовим лаком, де-не-де, правда, трохи подряпаним, але навіть не торкнувся пальцем ручки дверцят. Несподівано він зупинився біля Вільги й, не відриваючи очей від машини, спитав:

— Скільки?

Шістдесят, — відповів Вільга, запалюючи цигарку.

Лікар негайно витяг свій портсигар і припалив у Вільги.

— Навіть недорого. Але не для мене.

— Чому ж, чому? — стривожено шарпнувся Метеор. — Занадто гарна, — сухо відповів лікар.

Вільга посміхнувся з розумінням.

— Можна зробити, — поінформував він діловим тоном.

— Не розумію, — сухо кинув лікар.

— Зараз я поясню, пане докторе, — Метеор узяв Дзідзяшевського під руку. — Додасте ще вісім, ну, скажімо, ще хоча б тільки п'ять тисяч і матимете машину-мрію, таку, як вам потрібно.

— Не розумію, — повторив лікар з обережною впертістю.

Вільга підвів на нього свої збляклі очі.

— Мені подобається, що ви автомобіліст, докторе. Бачу, як ви дивитесь на машину. Люблю автомобілістів. За п'ять тисяч все буде в порядку.

— Не розумію, — втретє повторив лікар.

— Бачите, пане докторе… — тоном терпеливого педагога почав Метеор. — Ви — вславлений гінеколог, якого скрізь цінують у Варшаві. Ви легко заробляєте свої тридцять тисяч на місяць, правда ж? Це дозволяє вам різними способами полегшувати своє життя, що, скажемо правду, цілком неможливо для яких-небудь референтів у звичайних міністерствах. Хіба ні?

— Не люблю дурних жартів, — похмуро відповів лікар. — Про те, скільки я заробляю, можете довідатись з відомості на зарплатню в поліклініці, де я працюю.

— Добре, добре, — поблажливо перебив Метеор. — Ми серед пристойних людей, пане докторе. Чуєш ти його, Алюсю! — фамільярно звернувся він до Вільги. — Дзідзяшевський, гінеколог, золота ручка, людина, яку обожнюють панночки з добрих родин, живе із зарплатні, яку одержує в поліклініці… Треба написати про це листа й надіслати до «Шпильок». Найкращий дотеп тижня, ні?