Читать «Злий» онлайн - страница 148

— Заткнися, Метеоре, — без усміху порадив Вільга. — Пане докторе, — чемно звернувся він до Дзідзяшевського, — я вас розумію. Ця машина не підходить вам, тому що певні злостиві й причіпливі установи, ну, скажемо, такі, як фінансовий відділ, котрий існує виключно для того, аби утруднювати життя людям, повним творчої ініціативи й розмаху думок, — отож ці установи можуть зробити зовсім недоречні висновки з факту придбання вами такої чудової машини. Але на це є способи. Ви, як автомобіліст, знаєте, що саме найцінніше в машині. Отож досить буде вжити певних косметичних заходів до цього «Гумбера», і він, не втративши нічого із своєї цінності, набуде такого вигляду, що агенти податкового відділу ронитимуть сльози співчуття, ледве його побачать. Це коштуватиме п'ять тисяч.

Лікар глибоко замислився, що тривало кілька секунд, потім заявив:

— П'ятдесят п'ять разом з косметикою, згода?

— Що ви, пане? — брутально шарпнувся Метеор.

— Шістдесят, — коротко повторив Вільга.

— Не будемо сперечатися за якісь п'ять тисяч, — сухо зазначив лікар. — Згода.

— На коли це вам зробити, пане? — з холодною купецькою чемністю спитав Вільга.

— Алюсю! — метушився Метеор. — Що ти виробляєш? Така машина!

— Будь ласка — ще на цьому тижні, — байдуже промовив доктор. — Тільки я не можу переказати вам гроші на ваш рахунок. Дістанете готівкою, добре? Чи не завдасть труднощів вашій бухгалтерії така операція?

— Труднощі невеликі, — так само чемно відповів Вільга. — Якось залагодимо.

— Бо, знаєте, панове, — лікар несподівано став балакучий, — стільки клопоту з цими грішми… Ви знали Легабецького? — звернувся він до Метеора.

— Легаху? — з недбалою щирістю кинув Метеор. — Ще б пак не знав! Старий кореш. Ходили до війни в одну школу. Дістали разом атестат зрілості на початку окупації. Що з ним? Знаю, що він грошовитий, як мало хто. У нього завжди була голова на всякі справи, і до того ж неабиякий фарт!

— Уявіть собі, пане, — вскочив. Принаймні на кілька років. Все через гроші.

— Як це? — здивувався Метеор. — Адже Легаха — це визнана державою приватна ініціатива. Підприємець у рамках всіх статутів, патентів і правил.

— Ніби й так, — відповів лікар, — але його занапастили гроші, чи швидше, надмірна їх кількість. Легабецький почав свою кар'єру зараз же після війни — виробляв зубний порошок. Це досить нескладний виробничий процес. Досить, як відомо, мати певну кількість крейди, щоб стати фабрикантом у великому масштабі. Ми знаємо також, що тоді власті мали свої власні, досить серйозні турботи й не надавали особливої ваги проблемам, зв'язаним з виробництвом зубного порошку. Але деякі досягнення Легабецького здалися все-таки властям настільки підозрілими, що одного дня з'явилося до цього піонера гігієни кілька панів, ще у військових, вицвілих від сонця мундирах, і конфіскували у нього всі запаси сировини; виявилося, що це навіть не крейда, а якийсь набагато дешевший мінерал. Відвідувачі ці мали якусь справу й до самого Легабецького, але не застали його вдома, бо він саме виїхав приєднувати до батьківщини й колонізувати визволені землі. Коли він знову з'явився у Варшаві, — то був уже видатним економічним діячем і навіть членом демократичної партії. Легабецький мав невеличку фабричку, де працювало п'ятдесят робітників, згідно з нормами, дозволеними для приватної ініціативи. З їх допомогою Легабецький продукував якусь важливу частину якогось важливого апарата, гідравлічного чи вимірного. Він казав мені, що цей апарат складається із семи важливих частин — і кожну таку частину роблять на окремій фабриці, де працює колектив з п'ятдесяти робітників. Він лише ніколи не казав мені одного, а саме, що всі ці сім фабрик підпільно належать йому, і до того ж ще й восьма, де монтують оті частини в одне важливе ціле. Таким чином у нього працювало чотириста робітників і ще сім офіціальних, хоча й фіктивних власників оцих промислових закладів. Голова, що? Треба мати голову, щоб у наших умовах сконструювати такий концерн, правда ж? І посковзнувся на дурній монеті. Уявіть собі, він стільки її насмоктав, що вже не знав, куди пхати. І тому замовив собі велику цистерну з доброї міді, яку закопав у своєму саду на Заліссі. З цистерни виходила труба, невеличкий отвір якої був старанно захований в траві біля яблуньки. Легабецький ходив туди вечорами і щотижня кидав золоті долари, голландські гульдени й англійські фунти до цистерни, просто в землю. Хтось його підгледів, міліція викопала цистерну; від золотої валюти добралася до восьми фабричок, і таким способом приточили бідному Легабецькому дванадцять років.