Читать «Злий» онлайн - страница 145

Удар був блискавичний — почулося, як тріснула розтрощена кістка, Владек зім'як, заточився і впав на перекинутий стіл. Знялося справжнє пекло. Здавалося, ніщо не може стримати нищівної сили, нагромадженої в могутньому тілі Юзека, що люди, повітря, все навколо розлетиться зараз на скалки. Але секунди, яка потрібна була Юзекові, щоб порозкидати меблі, які захаращували йому дорогу, цієї секунди вистачило Владекові, щоб схопити пляшку від пива. Гуркіт розтрощених стільців злився з брязкотом розбитого товстого скла: одним несхибним дужим помахом Владек розбив пляшку об стіну і наїжену вістрям шийку з усієї сили вгородив в обличчя Юзека, коли той кинувся на нього з-за повалених меблів. На якийсь клаптик секунди мертвотна тиша запанувала в барі «Насолода», потім розляглося огидне виття Юзека, котрий обіруч тримався за спотворене, скривавлене обличчя.

Владек шаленим стрибком підскочив до дверей і вибіг у темінь вулиці, розкидаючи по дорозі юрбу.

— Мамусю! — хрипів Юзек. — Мамусю! — Він опустився на коліна, не відриваючи руки від голови. Ніхто до нього не підходив.

Він повалився на підлогу, конвульсійно б'ючи ногами.

Люди стояли навколо, мов загіпнотизовані. І раптом наче розірвалося зачароване коло. Гавайка перша кинулася в самісінький центр бойовища, за нею пан Сливка, офіціант, товариші Юзека, інші люди.

Залунали вигуки, повні істеричної тривоги: «Лікаря! Міліцію! Швидку допомогу! Рятуйте!» Але над усім тремтів звірячий крик Юзека.

Колянко все стояв, наче врослий в землю. Великі краплини поту виступили на його смертельно зблідлому чолі. Раптом відчув руку Гавайки, яка штовхала його до виходу.

— Ідіть, пане, звідси! — почув він її голос. — Швидше! Зараз же! От-от прибіжить міліція. Навіщо вам потрапляти в свідки?..

Колянко слухняно дозволив випхати себе на вулицю.

Під ліхтарем, на Желязній, він довго силкувався запалити тремтячими руками цигарку.

«Як можна? — кружляло йому в мозкові. — Як можна? Пляшкою, вістрям, просто в обличчя… В обличчя людині! Як можна?..» І раптом зрозумів, що Кубусь Вірус, його Кубусь — тут, у цьому барі, з цими людьми. Уявив собі чітко й гостро, що сталося б із Кубусем, коли б… Якась колотнеча, скандал… Ясно, чітко, зовсім холодно подумав, що Кубусь вже не повернеться сюди. Що він, Едвін Колянко, не може цього дозволити.

3

По вулицях ледве можна було проїхати. Невеличкі, срібно-голубі машини радіоцентра з гучномовцями сіяли останні повідомлення з траси велогонки Варшава — Берлін — Прага; до них бігли юрби людей, мчали наосліп, зневажаючи правила руху, рискуючи життям та викликаючи гнівні лайки шоферів.

— Люди збожеволіли з цією гонкою, — поскаржився Єжи Метеор молодому чоловікові років тридцяти.

— Угм, — байдуже кашлянув той.

Вони сиділи в невеличкій машині, старого типу, з фібровим благеньким кузовом червоного кольору. Машину вів супутник Метеора, досить таки бридкого вигляду; з величезним кривим носом, озброєним окулярами, з прищуватим обличчям. Одягнений він був вишукано, але крикливо; надто широкий комірець, зім'ятий галстук, зав'язаний надто тісно.