Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 66

Посередині печери були сліди вогнища: в ньому залишився попіл, вугілля і обгоріла колода, кінець якої виступав з печери, і його було видно знизу з міжгір’я. Стеля і стіни печери почорніли від диму.

— І тут шашлик смажили, — мрійно пробурчав Грикор, оглядаючи вогнище. — А шашлик запивали вином, та ще, погляньте, з якого келиха! Ну, ні, після цього не називайте мене більше ненажерою!..

І справді, келихом, мабуть, користувалися велетні — такий він був величезний. Келих цей був наповнений яскравими, блискучими намистинками.

— Ого, та це вони залишили для Асмік! — зрадів Грикор.

— І як це ти знаходиш найцікавіші речі! — не без заздрості сказав Камо.

— Ідіть-но сюди, діти, — покликав учитель. — Погляньте на ці кинджали, величезні, незграбні. їх кували місцеві ковалі. Ось навіть сліди, залишені молотом. Робили ці мечі наспіх, як попало, мабуть, тоді, коли вже йшли бої…

— Ось, гляньте, вони «наганом» користувались! — показав Грикор на якийсь предмет, який дуже мало нагадував пістолет. Це була щирокогорла, коротка трубка з дерев’яною ручкою. Припасований до неї кремінь свідчив про вогнестрільний характер цієї дивної зброї.

Очі вчителя запалали:

— Дай сюди! Подумати лише — пістолет, перша вогнестрільна зброя! Вірмени навчилися користуватися нею в арабів.

В той час, як учитель розглядав знайдені предмети, Камо і Грикор підійшли до гнізда орла.

Виступ, на якому знаходилось гніздо, був досить високим. Камо, ставши коло стіни, сказав Грикорові:

— Лізь мені на спину і спробуй дістати з гнізда одного-двох пташенят.

— Вкусить… Навіщо нам орлята?

— Для куточка живої природи. Триматимемо в клітці.

Грикор стає на плечі Камо і сунув руку до гнізда. Орля роздратовано глянуло на хлопчика і боляче вдарило його своїм кривим дзьобом. Грикор скрикнув і скотився вниз.

— Ой, укусив! — кричав він і трусив пальцем, залитим кров’ю.

— Ех, мужчина! Ну, ставай, я полізу. Втримаєш мене?

— Хтозна: занадто важкий ти, але краще твою вагу витримати, ніж від цих розбійників страждати.

Камо виліз на спину Грикорові, накинув шапку на орля, схопив його і стрибнув на землю. Міцно затиснувши крила і дзьоб птаха, він почав розглядати його. Пташеня орла було завбільшки з добру курку. Пір’я у нього було таке ж, як і в матері, але з світлішим відтінком. Білими були і «штани».

Але не встиг роздивитися Камо як слід пташеня, коли почувся сильний свист, і в печеру, наче буря, влетіла орлиця. Своїми могутніми крилами вона вдарила Грикора і збила його з ніг. Камо встиг відскочити в глибину печери, не випускаючи, однак, з рук взяте в полон пташеня. А вчитель, розмахуючи якоюсь іржавою шаблею, кинувся виганяти орлицю.

— Ой, з’їла, з’їла вона мене! — кричав Грикор, уткнувшись лицем у землю, хоча орлиця давно вже покинула його і вилетіла з печери.