Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 64

Учитель схвильовано взяв спис.

— Так, — сказав Арам Акопян, — ця знахідка важлива. Давайте уважно поглянемо, що тут є.

Вхід до печери був широким, але що далі, то більше звужувався, а стеля ставала нижче. Все губилося в сутінках.

— Ось і «кулемет» наших предків! — вигукнув Грикор, знайшовши величезний лук. — Але де ж стріли?

— Стріли вони, мабуть, випустили на ворога, — відповів учитель, підіймаючи порожній колчан.

Грикорові і раніше доводилось бувати в печерах, тому зараз у пітьмі він сміливо йшов уперед, обмацуючи на своєму шляху стіни, виступи. Ось що трапилось йому під ногами.

— Товаришу Арам, — гукнув він, — подивіться, що я знайшов!

Учитель і Камо підійшли до Грикора і освітили ліхтариками його знахідку. Це був невеликий меч з гарною різьбленою ручкою.

— Напевне, князівський, — сказав Грикор.

— Можливо, це меч сельджуків, — промовив Арам Акопян. — Сельджуки у тринадцятому віці вторгалися у Вірменію.

— Отже, це воєнний трофей? — запитав Камо.

— Безперечно. Відняли у ворога. Напевне, отруєний, — припустив Грикор. — В ті часи сельджуки отруювали кінці своїх стріл і мечів.

— А що це за метал? — знову запитав Камо. Він і не заржавів, але й не блищить!

— Це схоже на бронзу. Ті, хто нападав на нас, переживали тоді тільки бронзовий вік, а в нас була вже розвинена культура. Варвари розорювали нашу давню культуру, — задумливо говорив учитель, розглядаючи меч.

Грикор не дослухав пояснень Арама Акопяна. Зробивши одну важливу знахідку, він поспішав знайти ще що-небудь не менш цінне.

— Тут були і жінки! — вигукнув він. — Я знайшов сережки.

— Срібні, — сказав учитель, розглядаючи сережки. — Чому ти гадаєш, що жіночі? Можливо, і чоловічі — у давні часи вірменські князі носили в вухах сережки… Але яка ж майстерна робота! Бачите, у давнину в нашій країні, особливо у стародавньому місті Вані, було поширене ювелірне ремесло.

— Ой, ой, ой! Погляньте-но який шашлик їли наші предки! Гляньте: шампури, каміння, вугілля, попіл… І тут же — кістки!.. — У захваті вигукував Грикор, який знайшов у одному з кутків залишки вогнища. — Стривайте, я зараз по кістках скажу вам, яка тварина потрапила на шашлик нашим дідам… Ого, дивіться, та це ж бабка дикого козла! Мабуть, який-небудь мисливець, Асатур тих часів, убив.

В цей час Камо знайшов біля одної із стін печери великий і важкий мідний казан і, напружуючи сили, витяг його на світло.

Не менш від своїх учнів був схвильований і вчитель. Якби він знайшов золото, а не ці заіржавілі, грубі залізні й бронзові речі, він би не був так збуджений. Кожний предмет, здавалося, розповідав йому про свого господаря, який жив, боровся і помер тут століття тому.

— Ось погляньте, діти, це кольчуга, — показав він хлопчикам щось подібне до безрукавки, зробленої з залізних кілець.

— А це що, товаришу Арам? — запитав Камо, підіймаючи великий круг, обтягнутий шкірою, неначе турецький барабан. — Невже це щит?

— Так, це щит. Бачите, у нього з внутрішнього боку є щось подібне до ручки.

— Стріла не пробивала шкуру? — здивувався Камо. — Слабка зброя була в ті часи! Зараз і броня танка завтовшки сорок міліметрів снаряда не витримує…