Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 68

Грикорові було страшно, але повернутися він також не міг: прохід був такий вузький, що хлопець не міг у ньому повернутися. Залишалося тільки повзти вперед. І він, до крові роздираючи лікті, поволі просувався в темряві. Нарешті, вдалині блиснуло світло, і Грикор побачив широкий отвір, навколо якого літало безліч бджіл.

— Ура! От і добрався до меду! — сказав Грикор голосно, можливо, для того, щоб відігнати страх, який охопив його.

Велика печера була повна бджіл.

Бджоли, напевне, ще ніколи в своєму житті не бачили людей. Тому вони спочатку не звернули ніякої уваги на Грикора і не напали на нього.

Грикор пройшов усередину печери. Тут стояло кілька великих широкогорлих глиняних глечиків-карасів, які, напевне, колись правили за сховища для сиру. Були тут і менші глечики, з ручками і без ручок, а також глиняний, почорнілий від сажі горщик, в якому, мабуть, готували їжу. І всі глечики — великі і малі — були повні бджіл та сотів: і золотистих — соковитих, і старих — чорних. Це були справжні вулики, житла цілих бджолиних сімейств. І коли Грикор побачив їх, бурхливий захват і здивування охопили його. Хлопчик відчув бажання одразу ж поділитися з кимось своїми враженнями, розповісти про все, що тут побачив.

Він підійшов до отвору печери, глянув униз і зрадів, побачивши Армена і Асмік, які стояли з задертими догори головами. А недалеко від них синіми клубками вився димок із старенької люльки діда Асатура.

Нахилившись над проваллям, Грикор гукнув:

— Егей! Бджоли тут всі щілини і дірки медом наповнили!.. — і почав радісно витанцьовувати на самому краю карниза.

Асмік з жаху заплющила очі.

— Зайди всередину, впадеш! — крикнула вона.

Грикор повернувся до бджіл. Маленькі пташки-кібчики, що літали тіо печері, ловлячи бджіл, примусили його зупинитись в здивуванні.

— Отакої! — пробурмотів він. — Отже, і тут у бджіл є вороги.

Грикор знову підійшов до краю урвища і гукнув у низ:

— Армене, де ви бачите лопату кума Мукела? Ану, погляньте і скажіть мені.

Асмік засміялася.

— Не кума Мукела, а мисливця Каро! — тоненьким голоском відгукнулася вона. — Он праворуч під тебе, зовсім близько.

Грикор ступив ще крок уперед і подивився праворуч. Там справді стирчала якась палиця з сусідньої чи то печери, чи то з великої розколини скелі. Від виступу, на якому стояв Григор. до неї вела вузенька, подібна до зморшки, стежечка. Грикор ступив на цю стежечку і обережно, придержуючись за скелю і намагаючись не дивитися вниз, добрався по ній до нової печери з входом, схожим на щілину. З неї і стирчав товстий держак лопати, глибоко встромленої у соти, які, здавалося, наповнювали всю печеру. Густо була обліплена медом і вся лопата. Навколо хлопчика хмарою літали і загрозливо дзижчали бджоли. Добре, що він захопив з собою сітку і встиг накинути її на голову.

— Дідусю, — крикнув він униз, — лови!..

Лопата, вся в меду і воску, полетіла донизу.

— Що там робить цей навіжений? — обурився дід. — Зараз його чорти вниз скинуть!

А Грикор вже вліз у печеру і дивувався з цієї, гідної подиву, «пасіки», можливо, найбільшої і найдикішої у всьому світі. Це був величезний склад меду в скелях.