Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 156

Вірьовочна драбинка висіла на своєму місці, прикріплена до одного з зубців скелі: мандрівки у «ворота пекла» стали такими звичайними, що її більше й не приймали.

Хлопець звично спустився по драбині і ввійшов у Печеру. Серце його завмерло від щастя: плескіт води, нещодавно такий глухий, було чути цілком виразно. Стрясаючи скелю, з клекотом і дзвоном мчав десь зовсім близько під ногами бурхливий водяний потік.

Ввійшовши в другу печеру, Камо (читач, певне, давно пізнав його) побачив, що за ці два дні тут виконана величезна робота.

Він засвітив ліхтар, прикріпив його до каменя на краю великої виїмки, утвореної вибухами, і, взявши лом, почав довбати скелю там, де звуки води було чути найбільш виразно.

* * *

Село щойно прокинулося, коли знайома нам група юних натуралістів підходила до Чорних скель.

Не встигли вони вибратись на вершину, як раптом всередині її почувся вибух і з отвору печери повалив густий дим.

Діти здивовано перезирнулися. Що там таке?.. Чи не сатаел знову шаленіє?.. їм і на думку не спадало, що Камо, який учора ще лежав у ліжку хворий, сам вночі добрався до Чорних скель і продовжує не закінчену ними роботу.

— Вернімось, — злякано запропонувала Асмік.

— О, а чий же тут кінь стоїть? Ну, звичайно, Камо. Це Камо там! — захоплено скрикнув Сето і побіг стежкою, що вела на гору.

— Але ж він хворий і на руках його ще садна не загоїлись! — схвильовано промовила Асмік.

— Теж мені — садна! Що таке садна при такій великій роботі! — весело озвався Грикор. — Ходім!.. Камо, рідненький, наводь, наводь страх на чортів. Ми йдемо до тебе! — склавши рупором руки, крикнув він.

Слідом за першим на Чорних скелях почулося ще кілька вибухів.

Цього ранку вибухи на Чорних скелях розбудили багатьох в селі Лчаван і радістю відгукнулися в серцях людей. Радісних, дуже радісних подій чекали колгоспники.

Але в сім’ї Камо ці вибухи викликали тривогу.

Мати Камо, не знайшовши сина в ліжку, з криком кинулась до свого чоловіка:

— Чого ти стоїш? Камо знову пішов на Чорні скелі!..

Батьки Камо ще не опам’ятались від тривоги, яку вони пережили в останні дні. А тут, будь ласка, — нова!

Коваль Самсон, завжди спокійний і стриманий, вискочив з дому і побіг до Чорних скель.

— Хлопці знову пішли в ту чортячу печеру! — кричала Сона і, вибігши на дах, дивилася вслід ковалю Самсопові.

Прибіг Артуш, незадоволений тим, то товариші пішли без нього, і, ні в кого не питаючи дозволу, побіг і собі наздоганяти їх.

За ним рушило ще кілька школярів.

Вийшов з дому голова колгоспу Баграт. Слідом за ним з’явився і вчитель Арам Акопян.

— Ходімо, товаришу Арам, — сказав Баграт, — подивимось, що роблять наші герої… І Асмік з ними пішла, ще на світанку. Нишком пішла… Ех, де-то наша молодість! — посміхаючись у вуса, говорив Баграт. — Дивлюсь я на цю молодь, на її діла, бачу, як уся її увага, всі її думки, серце цілком належать народові, як вона тільки й думає про те, щоб зробити добру справу, потрібну Радянській країні.