Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 154

— Адже вода, коли ми її звільнимо, рине в прохід, яким ми щойно прийшли… Виходить, вона відріже нам шлях і ми залишимось у цій печері, — в роздумі сказав Армен. — Треба вихід розширити.

Хлопці знову засвітили ліхтарі, знайшли ломи і оглянули прохід. Чорні скелі в глибині своїй були складені не з граніту, а з м’яких гірських порід, і зараз хлопці ломами легко збільшували вузьку щілину до ширини звичайних дверей, потім вони пройшли в той куток печери, де минулого разу ними було зроблено в скелі виїмку, схожу на ванну. Тепер, після того, як тут побувала будівельна бригада, виїмка стала набагато ширшою і глибшою, під цією «ванною» вже було чутно, як вирувала, хлюпала, кипіла вода.

— А може, й справді там казан з грішниками? — сміючись, сказав Грикор. — Чого доброго, ще впіймаємо душу кума Мукела і віднесемо в подарунок дідові.

— Брр… — здригнулась Асмік. Вона ніяк не могла позбутися почуття страху. Дівчинка боязко притиснулась до Армена.

Найхоробрішими були Сето і Грикор.

— Не бійтесь, — заспокоював товаришів Грикор. — Це вода, вода-полонянка! Скоро ми її звільнимо. Ану, посвіти, Сето!

— Ні, нам світитиме Асмік, а ми візьмемо ломи, — сказав Сето, передаючи ліхтар дівчинці.

Вони пробрались серед розкиданого вибухом каміння і ввійшли у виїмку, під якою вирувала вода. Ліхтар кидав сніп світла па нерівне, вищерблене дно.

Армен скинув з себе куртку і накинув її на плечі Асмік.

— Не треба, — запротестувала вона, — застудишся.

— Ну, що ти!.. Я працюватиму, мені скоро стане душно.

Скинули свої куртки і гаряче взялися за роботу — Сето, Грикор і Артуш.

На краю виїмки, з ліхтарем в руках, стояла Асмік. Куртка Армена не допомогла. Дівчинка тремтіла все дужче, і світлий зайчик ліхтаря весь час то піднімався, то тікав з виїмки.

— Е-е-е, це не діло, — нарешті вирішив Армен. — Ти тут замерзнеш, Асмік. Краще б ішла додому, а з ліхтарем ми й без тебе впораємось.

— Ні-ні, нізащо!..

— Іди, іди… Ти там будеш корисною, їди доглянь Камо, розваж його.

— Ні! — ще раз сказала Асмік і зашарілась. Добре, що світло ліхтаря падало не на неї і товариші не помітили цього.

— Справді, — втрутився Сето, — нічого тобі тут залишатись. Іди додому, а ліхтар ми прикріпимо до каменя, і світло не танцюватиме по землі, як зараз.

Асмік нарешті поступилась. Сето провів її до виходу з печери і допоміг вибратись на вершину скелі. Звідти вже сама Асмік, підстрибуючи, як кізка, побігла до села.

* * *

Увечері в сінях почувся тупіт ніг, двері з грюкотом відчинились, і в кімнату до Камо ввалились Армен, Сето, Грикор, а за ними, намагаючись бути непомітним, і Артуш.

— Ах ви, дезертири! Нас у «пекло» послали, а самі тут прохолоджуєтесь, байдики б’єте? Ось як, виявляється, ти комедії розігрувала? Дрижала, скаржилась: «Холодно», — жартував Грикор.