Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 152

— Дідові Асатуру сказали все, що треба було сказати, — промовив Баграт. — В його каяття ми віримо — воно глибоке і щире. Кінець кінцем, дуже добре, що всі ці речі знайшлися. Але більше за все слід радіти тому, що знайшлась людина… що під впливом цих хлоп’ят знайшлась загублена дідом Асатуром чесність… — І він потиснув старому руку.

Старий полегшено зітхнув. Його зблідле обличчя потроху почало оживлятись і набувати природного кольору.

Всі стали посміхатися, і дехто навіть зааплодував. Дід Асатур розправив плечі. випростався. Вологі очі його блиснули, як у старого, але могутнього ще сокола.

Кінець справи більш за всіх, звичайно, обрадував наших юних героїв. Вони дуже любили старого, доброго дідуся і, дивлячись на його страждання, теж страждали.

— Спасибі і нашим відважним хлоп’ятам. Чи не вони знайшли це золото разом з останніми дорогоцінностями в печерах Чанчакару? Чи не вони своїм прикладом урятували честь старого мисливця?.. — промовив учитель.

Покликавши до себе дітей, він потиснув кожному з них руку.

Дід Асатур випростався, набрав молодецького вигляду і, за старою звичкою, знову стиснув рукоятку кинджала. Поверталося до нього колишнє почуття власної гідності.

— Ну, кінець, тепер до мене і смерть не підступиться! — сказав він і раптом, щось згадавши, повернувся до Камо: Камо, рідненький, чи знайшли ви, що там у печері вирувало? Чи не казан сатани?

— Ні, дідусю, який там казан! Це під скелю біжить вода, — слабким голосом відповів хлопець. — В часи царювання Артака вона зникла від землетрусу.

— Справді вода?

— Так. Ясно чути, як вона біжить, вирує…

— У печері можуть працювати лише кілька чоловік, — вихопився Армен, дозвольте нам, ми почали, нам би й кінчити… А людей слід мобілізувати для копання каналу.

— В якому напрямку треба копати канал? — спитав Баграт.

— Збереглися сліди старого річища, — почав своє пояснення Арам Акопян, — ми уважно дослідили його. Мечі і здається, що залишилось небагато зробити для того, щоб продовжити старе річище.

— Якщо це справді, так, то чого ж ми стоїмо, товариші? Ходімо! — сказав хтось збуджено.

Баграт мобілізував колгоспників на копання каналу. По селу швидко полетіли чутки:

— Вода, вода!..

Ніби ліс з коріння зірвався — забігали всі: старі й малі, чоловіки й жінки. Схопивши лопати, кирки, ломи, кинулись на схил Далі-Дагу, по якому проходило колись річище Великого джерела царя Сардура, та сама «таємнича стежка», колишнє значення якої розгадали Арам Акопян і Армен.

З’явились тракторні плуги. Незабаром вони були вже на схилі гори, там, де нещодавно стояв вішап — «бог води», і поповзли звідти, вгризаючись у землю, вниз, до полів колгоспу. За плугами йшли колгоспники і лопатами та кирками поглиблювали річище стародавнього каналу.