Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 120

Сето покопався в ящику, знайшов у ньому невеликий мішечок, на зразок кисета для тютюну, і подав його Арменові:

— Як ти думаєш, що в ньому?

Армен розв’язав мішечок. В ньому було щось подібне до піску, жовтуватого, ніби побляклого.

— Це схоже на махорку, але важке, як метал… Що це може бути?

Очі в Сето засяяли.

— Можеш собі уявити, — сказав він радісно, — золото!.. Справжнє чисте золото! Ще весною його принесла з гір разом з піском наша річка. Але в природі воно не блищить — очевидно, знову винне повітря, а можливо, є якась домішка, точно не знаю. Я виплавив його і ось що зробив. — І, порившись в кутку хліва, Сето дістав безформний кусок золота, який у темряві так заблищав, що Армен одразу зрозумів, що це за метал.

— Блищить, бо після виплавки я його обробив…

— Але цей пісок треба віддати державі, — сказав Армен. — Треба сповістити про знахідку.

— Звичайно, віддам. Я вже сказав товаришеві Гаспаряну і його приятелеві. Мені здається, що незліченні багатства є в наших горах! От я й шукаю їх. І надіюсь, що нова радянська техніка прийде й до схилів Далі-Дагу, що скоро береги Севану перетне нова залізниця… У наших горах стільки багатств, що я не можу сидіти спокійно навіть па уроках…

В розумних очах Сето відбилась щаслива посмішка.

Армен задумливо мовчав. Надзвичайне враження справили на нього оповідання Сето. В них було щось свіже, світле. А Сето, розкривши свою таємницю Арменові, тепер стояв перед ним, як учень, що чекає слова вчителя.

Нарешті Армен заговорив:

— Знаєш шо, Сето? Все не добре: ти, виявляється, був не тим, за кого ми тебе вважали. Але нічим не можна виправдати ні того, що ти тікав зі школи, ні твоїх інших недобрих, мені зовсім не зрозумілих вчинків… Тепер мені твій шлях зрозумілий — ти будеш геологом. Але, щоб стати справжнім геологом, потрібна освіта. Для цього треба вчитись, учитись… Ми поговоримо з товаришем Акопяпом

і з нашими гостями-геологами. Ти поїдеш в Єреван, вступиш до Гірничого інституту. Товариш Гаспарян допоможе тобі… Який ти все-таки цікавий хлопець! — закінчив Армен і радісно й тепло обняв товариша.

— Звичайно, я зроблю так, як ти радиш, — сказав Сето. — Неодмінно зроблю…

Вночі на березі Севану

Нерозлучні друзі Камо й Армен лежали на зеленому березі річки Гіллі і читали. Один з них читав «Повість про справжню людину» Бориса Полевого, другий — оповідання про челюскінську епопею.

— Ну на що ми здатні! — раптом скочив з місця Камо. — На що ми здатні? Тебе я питаю, Армене! Подумай, що зробили вони, а ми не можемо знайти воду!..

Молода кров кипіла в ньому, вимагала незвичайних подвигів. Сила Камо росла, думки ставали ширші, міцніла віра в те, що ніякі перешкоди не зупинять його.

Армен за останній рік став мовчазним. Цей хлопець відзначався поетичною вдачею, лагідним, чуйним серцем. Спокійно світилися його добрі, розумні очі.

— Тут треба не тільки розум, — сказав він, — потрібні й знання. Щоб бути геологом, треба знати структуру, будову гір… Однією силою, наполегливістю нічого не візьмеш.

— Ти знову — терпіння, терпіння!.. Я не можу заспокоїтись, а тобі хоч би що… — хвилювався Камо. — Як ти мо-можеш говорити так спокійно, в той час коли поля нашого колгоспу гинуть без води?