Читать «Таємниця гірського озера» онлайн - страница 119

— Але ж воно зовсім не схоже на залізо.

— І не повинно бути схожим. Руди в природі зовсім не схожі на вироби з них, які ми бачимо в крамницях… Подивись, наприклад, ось на цю грудку глини. Бачиш, блискуча рисочка на ній — ніби слимак проповз і залишив слід. З цієї глини роблять алюміній. А цей камінець, такий матовий, темний? Адже це білий-білий мармур! Він так потемнів од вітру, сонця, морозу, спеки…

Сето був у своїй стихії. Його чорні очі наче горіли вогнем. Він з захопленням показував Арменові одну за одною свої дорогоцінні знахідки.

— Глянь! Ти кажеш, що це зовсім не схоже на залізо? Справді, просто іржава земля. Знову тут винне повітря. В книзі пояснюється: «Кисень, який є в повітрі, сполучився з залізом і викликав іржу…» Якщо ми покладемо цю руду в огонь, кисень виділиться, і ми матимемо чисте залізо. Подивись, що я зробив у нас в хліві…

Сето, взявши товариша за руку, повів його в старий хлів, де в одному з кутків було влаштовано щось на зразок горна з приробленим до нього ковальським міхом. На землі біля горна валялися шматки кам’яного вугілля.

Армен застиг від здивування.

Сето навіть спитав товариша, чи цікавить його все це, чи є в нього час слухати його оповідання, розглядати його камінці. Захоплений близькою його серцю справою, він швидко роздмухав міхом вогонь і перекидав у ньому кусок іржавої руди. Нарешті, вихопивши кліщами з горна якийсь палаючий, іскрометний твердий шматок, він показав його Арменові:

— Ось тобі й те залізо, яке ти бачив… А знаєш, скільки заліза в наших горах?.. І не тільки заліза. Чого тільки в нас нема! Ось глянь…

В одному з кутків хліва Сето знайшов якийсь камінець і підняв його:

— Знаєш, що це за камінь? Ти б, напевне, покрутив його в руках та й кинув, а з нього можна виплавити не тільки мідь, а й такий сплав, що в сполуці з іншим металом стає тугоплавким…

— Звідки ти це знаєш?

— Звідки?.. З книг знаю. І вчитель багато розповідав на уроках природознавства. Я люблю його слухати!.. Та хіба тільки руди в нас є! Ми ще не знаємо, які скарби є в надрах наших гір!

Сето подивився на Армена з почуттям власної переваги і продовжував далі захоплено:

— За Чанчакаром, трохи вище, є невелике міжгір’я, знаєш? Бачив, там в одному місці пробита земля і біля цієї дірки шлак розкиданий?

— Бачив.

— Дід Асатур каже, що там плавили руду наші предки. Вони вміли виготовляти такі сплави, що об щити, зроблені з них, мечі ворогів кришились, як сухарі…

Сето помовчав, потім додав:

— Але, правду сказати, мене зараз ці руди цікавлять мало. Там же, на Чанчакарі, я знайшов такі скелі, що подих захопило: базальт, мармур, та який мармур! Білий, як сніг, з рожевими жилками, чорний з жовтими візерунками — ніби квіти розкидані, зелений… Палаци можна будувати з цього каміння!

— Ну й молодчина ж ти, Сето! Як ти багато знаєш!

Сето ніяково посміхнувся:

— Теж скажеш — багато! Ще так багато є речей, яких я не знаю. Ось поглянь на ці камінці. Я так і не зрозумів до цього часу, що це таке. Ну, нічого, товариш Гаспарян мені пояснить. Чекай, я тобі ще щось покажу…