Читать «Скеля Дельфін» онлайн - страница 5

Коли він обплив корму, чоловік ПІДНЯВ руку і, розмахнувшись, кинув полтиник у воду. Монета одразу ж зникла під хвилею, і в ту ж мить хлопець пірнув. Чоловік у сірому глянув на годинника.

На березі, затамувавши подих, стояли товариші.

Секунди минали, вже пройшла ціла хвилина, і Борис Петрович почав хвилюватися. Чи не доведеться зараз кликати осводівців рятувати бідолашного хлопця? Йому стало неприємно: і дуже треба було цьому чоловікові пробувати сили юного моряка.

Але його страх був даремний, бо коли минуло ще сорок секунд, хлопчик виринув зовсім не там, де його чекали.

Він ліг на спину, важко і солодко дихаючи, набираючи повні груди повітря, дивився на сонце, на Бориса Петровича, на товаришів, піднімав руку, і в руці його був полтиник.

— З самого дна дістав, — гукнув він і це була чиста правда.

Зовсім не ворушачи руками і працюючи ногами, ніби риба хвостом, він швидко підплив до берега.

— Одна хвилина сорок секунд, — спокійно констатував чоловік у сіром, опустив руку з годинником.

В цю мить густо заревла сирена на теплоході. Через півгодини «Крим» вирушить у путь. Борис Петрович згадав, що йому треба поспішати. Він затримався через хлопчаків і згаяв марно багато часу.

Схопивши свій чемодан, він швидкими кроками збіг по трапу на нижню палубу і пішов до сходнів, де вже давно не було жодної людини.

Чоловік у сірому костюмі теж узяв свій невеличкий шкіряний чемодан, що стояв поруч з кріслом, і, не поспішаючи, зійшов на пристань.

Розділ другий

На околиці міста, в красивому будинку з білого каменю, що стоїть у садку, живе Варвара Павлівна Кивенко. Варвара Павлівна, висока, огрядна жінка, живе тут уже дуже давно. Усі сусіди встигли змінитися кілька разів, а вона все залишається жити в своєму білому привітному будиночку. Мало хто знає, з чого живе вона, але ніхто ніколи не бачив, щоб вона ходила кудись на роботу або працювала дома. Проте Варвара Павлівна користується неабиякою повагою в сусідів і інакше, як мадам Кивенко, її не називає ніхто.

У маленькому будиночку ще живе робітниця, що вдень торгує на пристані яблуками з садка мадам Кивенко, та хлопчик Вася, далекий родич Варвари Павлівни. Зранку він ходить у школу, вдень пропадає невідомо де, а ввечері допомагає робітниці робити чисто всю домашню роботу.

Інколи до мадам Кивенко приходять гості. Вони приходять з другого краю міста. Ці люди були різні віком, різні на вигляд. Інколи до неї ж заходять матроси з іноземних пароплавів, але що вони там роблять — не знає ніхто; та ніхто й не цікавиться таким питанням, у кожного багато свого клопоту.

А мадам Кивенко походжає по своїх володіннях, по саду й будинку в червоному капоті і співає арії з опери «Кармен».

Голос у неї хрипкий, і коли вона виспівує навіть найніжнішу арію, шибки у вікнах тихо вібрують і дзвенять.

Коли перші вечірні сутінки млистою пеленою закривали місто і з моря почав повівати легенький і приємний бриз, Петро Андрійович Глоба постукав у хвіртку садка мадам Кивенко.