Читать «Скеля Дельфін» онлайн - страница 3

На сходи відразу кинулися пасажири і утворився натовп.

Високий чоловік, його звали Борис Петрович Коротков, вирішив не штовхатися і сів на свій чемодан, чекаючи, доки пройдуть люди.

Теплохід спинився саме там, де кінчалася кам’яна пристань і починався відгороджений невисоким парканчиком пляж.

З міста туди щохвилини приходили люди.

Коротков бачив сильних вантажників, які могли переносити по десять пудів. Зараз вони сміялися, немов малі діти, граючись у морі і намагаючись затягти один одного в воду.

Він бачив високих засмаглих дівчат. Вони все життя прожили в цьому місті і могли пропливти під теплоходом. Але найбільше його увагу привернула група хлопців, що лежали біля самого парканчика, зрідка поглядаючи на корму теплохода. Їхні тіла, пропечені до кісток сонцем, просолені морем, засмагли до темнобрунатного кольору і під тоненькою плівкою солі, що вкривала їх, здавалися сизуватими. У всіх було світле, зовсім вигоріле на сопці волосся, що проти загорілих облич здавалося білим, і облуплені кирпаті носи.

Ніякого одягу не було на них, крім малесеньких трусиків. Лише за формою і кольором цих маленьких шматочків матерії можна було відрізнити їх одне від одного.

Хлопчики були різні віком. Найменшому було років десять, а найстаршому років тринадцять, хоча тут, у цій компанії, всі вони були рівні і з однаковою повагою до самих себе плювали в море і пацали ногами по воді, коли хвиля з шарудінням набігала на гальку пляжу.

Вони мало звертали уваги на Короткова, поки той сидів на чемодані, але коли поруч з ним стали двоє — товстий чоловік курортного вигляду у ситцьовій картатій сорочці, білих штанах і тюбетейці і дама в капелюсі з великими крисами— хлопчаки раптом стрепенулися і підняли до теплохода свої обвітрені веселі обличчя.

— Дядю, — закричав один з них до товстого чоловіка на кормі теплохода, — дядю, кинь гривеника.

Здивований чоловік подивився на свою супутницю, потім швиденько дістав з кишені гривеник, розмахнувся і кинув його на берег. Гривеник срібною плямочкою спалахнув на сонці, упав на гальку, підскочив, і в ту ж хвилину височенький хлопчик у червоних трусиках схопив його і швидким рухом поклав у рот за щоку, немов проковтнув. Найменший з усієї компанії крикнув на теплохід з ноткою зневаги в голосі:

— Куди ж ти кидаєш? У воду кидай! Ми й звідтіля дістанемо.

Чоловік у тюбетейці зацікавився, порився в кишені, витяг цілу жменю дрібних монет і підійшов до самого краю корми.

Борис Петрович підвівся і теж слідом за ним підійшов ближче.

Перша монетка, блискуча й маленька, упала в воду, і в ту ж секунду всі хлопчики зірвалися з берега і опинилися у хвилях.

Хлопчик у червоних трусиках плив перший. Досягши того місця, де впала монетка, він пірнув у воду. Слідом пірнули всі інші, і за кілька секунд там, де щойно пливло з десяток біловолосих голів, прокочувалися тільки хвилі. Навіть дивно було: куди могли зникнути так раптово ці хлопці?