Читать «Скеля Дельфін» онлайн - страница 30

— В одному місті,— розповідав Глоба, — жив знаменитий скрипаль. Коли він грав, люди замовкали і ніщо не могло примусити їх розмовляти, поки звучала скрипка. Скрипаль жив у великому місті, він грав у концертах, але також часто грав у себе вдома, і біля відчинених вікон його будинку збирався натовп. У нього була скрипка, яких небагато на світі. Такі скрипки колись робили старовинні італійські майстри. Вони робили їх так, як художники пишуть картини, любовно, помалу, точно й акуратно припасовуючи кожну деталь. І кожна скрипка, зроблена старими майстрами, була справжнім художнім твором. Знаменитий скрипаль був дуже багатою людиною. У нього були прекрасні парки, замки, автомобілі. Прекрасна біла яхта завжди чекала його, коли йому хотілося приїхати до моря. Вона повільно, плавно погойдувалась у порту на якорі й нагадувала величезну чайку…

Глоба зупинився і хвилину помовчав, спостерігаючи, як слухає його Вася.

Глоба добре вибрав тему свого оповідання. Воно стосувалося того, чим жив Вася, до чого прагнув. Затамувавши подих, хлопець слухав розповідь Глоби.

У кафе грав невеличкий оркестр. Скрипка, піаніно, віолончель і барабан здіймали великий галас. Навіть за сусідніми столиками не було чути жодного слова Глоби. Вася слухав, як фальшиво й плутано виводила скрипка чіткоритмічну мелодію фокстроту, слухав і трохи презирливо всміхався. Вихований на суворій і високій класичній музиці, він вважав фокстроти чимсь негідним музики, але все ж інколи з приємністю слухав їх по радіо.

— Скрипаль жив, — помовчавши, продовжував Глоба, — грав на скрипці, і слава його розносилася широко по всій країні і по всьому світу. І от, коли сталася революція, скрипаль не захотів грати на своїй чудовій скрипці під акомпанемент пострілів. Він сів на свою яхту тоді, коли постріли вже зовсім наблизилися до міста, і наказав капітанові вийти в море

— Попросту втік за кордон! Читав я про таких! — трохи грубувато перебив Вася романтичну розповідь, але на його слова Глоба не звернув жодної уваги.

— І вони вийшли в море. Був дикий шторм, і хвилі котилися через палубу яхти. Скрипаль боявся за свою скрипку. Її могла намочити вода, і тоді старовинна скрипка загинула б навіки. Він зав'язав її в гумовий мішок і поклав на полицю в рульовій рубці, куди не могла дістатися жодна хвиля. Хвилі несли яхту невідомо куди. Шторм був такий сильний, що легеньке, хоч і швидкохідне суденце майже втратило управління. Капітан намагався тримати яхту далі від берега, щоб хвиля не викинула її на прибережні скелі. Скоро почалася страшна гроза, злива, і великий прожектор, встановлений на яхті, не міг освітити нічого, крім густої сірої пелени падаючої води. І сталося саме те, чого боявся капітан. У повній темряві яхта налетіла на підводну скелю, і невидиме каміння розідрало її дно своїми гострими краями Яхта затнула недалеко від берега. Кінчик її толи в ясну погоду можна бачити на хвилях. Але тоді, в шторм, ні скрипаль, ні капітан не змогли добратися до близького берега й загинули у розлютованій штормом пучині моря. Тепер лежить у глибині моря на потонулій яхті чудесна скрипка роботи старого майстра, лежить і чекає того часу, коли їй знову буде дано чарувати людей кришталевочистими звуками…