Читать «Скеля Дельфін» онлайн - страница 31

Глоба замовк і долив собі води в склянку. Потім присунув до себе вазочку з морозивом і почав їсти його, уважно розминаючи шматочки ложечкою.

Ця історія, розказана ним так, між іншим, глібоко зацікавила маленького скрипаля.

Перед Васиними очима постала чудесна скрипка, краща за професорову в багато разів. Вона світилася, як відбиток сонця, на морському дні, і риби торкали її своїми плавцями, немов намагаючись викликати мелодійні звуки.

Глоба хитро мовчав, даючи Васі час добре обдумати й просмикувати цю історію. У Глоби був чіткий, певний план.

Після розповіді Глоби за столиком почалася звичайна малоцікава розмова. Глоба розпитував Васю, де він вчиться, чи цікаво вчитися, чи є в нього товариші. Вася відповідав, але чудесна скрипка не йшла йому з думок.

Що б він не почав говорити, думки його відразу ж поверталися до цієї привабливої історії.

І коли Глоба так, ніби між іншим, спитав Васю, ким мріє бути хлопець, Вася, ні секунди не замислившись, але трохи зніяковівши, відповів:

— Скрипалем. От мені б ту скрипку з дна моря!

— Скрипалем? — удавано здивувався Глоба. — А ти хіба вмієш грати на скрипці?

— Вмію, — кивнув головою Вася. Зараз він уже шкодував, що признався

Глобі,— тон ще сміятиметься з нього.

Але Глоба зовсім не думав сміятися. Хвилину він помовчав, потім глянув на Васю, і зовсім несподівано встав з-за столика. Вася підвівся теж, але Глобина рука лягла йому на плече. І він знову сів на своє місце.

Глоба підійшов до оркестру, хвилину поговорив зі скрипалем, щось сунув йому в руку і взяв його скрипку. Несучи її, як палицю, він підійшов до столика, ткнув скрипку і смичок у руки Васі і наказав:

— Грай!

Вася почервонів, але не зміг втриматься від спокуси і взяв скрипку в руки.

Це була поганенька скрипка. Вона анітрохи не нагадувала чудового інструмента професора, та Вася не зважав на не. Він уже взяв скрипку під підборіддя, але раптом оглянувся і опустив її на коліна.

Від усіх столиків до нього тягнулися зацікавлені насмішкуваті очі. Усі відвідувачі кафе, а їх було досить багато, зараз дивилися на маленького хлопця із скрипкою в руках.

— Грай, не звертай на них уваги! — підбадьорив Глоба, і в голосі його чулося нетерпіння.

І тоді Вася заграв. Він не звик до цієї скрипки, грав погано, у багато разів гірше, ніж там, на затишній веранді у професора, але спинитися вже не міг.

В кафе одразу ж стало тихо. Матроси й вантажники задумано слухали Васину гру, і навіть сам папа Мустам’які вийшов з-за свого буфету і, немов білий монумент, з’явився в дверях веранди.

Вася грав усе, що приходило йому в голову.

Коли музика скінчилась, в кафе розляглися одностайні й гучні оплески, а Вася почервонів ще дужче. Віддавши Глобі скрипку, він сів на своє місце.

— Прекрасно граєш! — зітхнув Глоба, який нічого не розумів у музиці.

Скрипаль з оркестру підійшов до Васі, ні слова не кажучи, взяв скрипку із стола, сердито повернувся, і за хвилину уривчастий фокстрот уже наповнював собою все кафе.