Читать «Скеля Дельфін» онлайн - страница 28
Вадим Николаевич Собко
Несподівано в натовпі, який проходив по набережній повз кафе, знову з’явилося і відразу ж зникло захоплене обличчя Вітьки Огрінчука. Вася не був певний, що бачив саме його, і тому цілком спокійно пішов слідом за Глобою, вибираючи столика. Зрештою, він не робить нічого поганого, шкільні товариші можуть зустрічати його хоч поодинці, хоч цілим класом. Непокоїтися тут нічого.
Кафе «Спартак» стояло на набережній біля самого синього моря. Широка веранда, вся чисто увита густими лозами дикого винограду, і дві невеличкі кімнати, де за буфетом хазяйнував високий чорний грек, — оце й усе кафе. На веранді стояли легенькі плетені крісла і такі ж столи, в кімнатах меблі були трохи солідніші, але влітку в кімнати ніхто не заходив, Всі відвідувачі завжди спинялися біля зручних крісел, зовсім закритих від вулиці густою завісою виноградного листя. В літню спеку нікому й на думку не спадало зайти в душні кімнати, і папа Мустам’які — так усі звали грека — у білосніжному халаті одиноко височів за своїм буфетом. Інколи він виринав з-за нього і проходив по довжелезній веранді, критичним оком оглядаючи підлогу, стільці й білі скатерки на столах.
І все ж таки жодного разу не було так, щоб папа Мустам’які помітив якийсь непорядок у державному кафе «Спартак». Папа Мустам’які раніше був боцманом на пароплаві далекого плавання і вимагав, щоб кафе блищало так само, як найчистіше з усієї ескадри військове судно.
Три офіціантки розуміли завідувача кафе з одного погляду. Сюди було приємно зайти і не хотілося виходити. Морозиво у папи Мустам’які було смачніше, ніж десь-інде, хоча всім було відомо, що в кафе «Спартак», як і в інші кафе, його привозять з центрального заводу.
Покуштувати цього морозива вирішив Глоба. Разом з Васею вони вибрали столик біля самого поруччя копанім. Виноградне листя сплітало густий килим, і окремі листочки близько нахилялися до чистої скатертини, відтіняючи її білість.
Висока дівчина в білій пишній наколці й туго накрохмаленому фартушку принесла їм жовте й червоне морозиво. Вода у високій пляшці, вкритій дрібними росинками, кипіла від бульбашок. Глоба налив її у дві склянки, посунув одну Васі, другу підніс до рота, надпив, потім глянув крізь прозору воду на світло й почав говорити.
* * *
Коли Васі здалося, що в натовпі він бачить Вітю Огрінчука, це зовсім не було помилкою. Вітя справді помітив, що його товариш довгенько сидів на лаві поруч з тим самим підозрілим незнайомим, про якого батько казав, що це «шахрай, а може, ще більше, ніж шахрай».
Вітя у першу хвилину остовпів від здивування і страху.
«А що, — подумав вій, — коли цей шахрай замислив зробити щось нехороше з піонером нашого загону?»
Чи не краще йому, Віті, зараз же побігти й привести міліціонера? Але за хвилину він зміркував, що з нього можуть тільки посміятися і не повірять. Тому Вітя вирішив чекати дальших подій.