Читать «Скеля Дельфін» онлайн - страница 29

Він сховався у тіні за стовбуром старого платана і став дожидати

Тут його і знайшов Андрюша Кравченко. Андрюша поспішав додому, але, побачивши товариша в такий незвичайний час на набережній, не міг пройти мимо. Вітя ховався за платаном. Це здалося надзвичайно таємничим і цікавим. Андрюша зразу ж почав говорити пошепки. Він сподівався почути яку-небудь захоплюючу розповідь про гру, в якій бере участь Вітя, але дійсність перевершила всі його навіть найтаємніші мрії. Від почуття величезної відповідальності Андрюша навіть затремтів. Хвилювання здавлювало йому горло.

Вони дивилися на лаву, де сидів похмурий Глоба, з такою настороженістю й жахом, немовби там сидів випущений з клітки звір. Їхні широко розкриті оченята не пропускали жодного Глобиного руху. Потребу йти додому було давно відкинуто й зовсім забуто. Хлоп’ята думали, як їм попередити Васю про страшну небезпеку.

Глоба і Вася сиділи на набережній дуже довго. Саме тоді, коли терпець хлопцям уже готовий був увірватися, Глоба раптом підвівся з лави і слідом за ним підвівся Вася. Підводячись, він озирнувся по сторонах, і хлоп’ята за деревом знітилися, заклякли, припали до кори свого платана і стали зовсім непомітними. Вони вільно зітхнули тільки тоді, коли Вася й Глоба помалу пішли разом з натовпом по набережній. Вітю охопив страх; зараз Глоба і Вася зникнуть у натовпі, а знайти їх потім буде неможливо.

Хлопці швидко побігли по тротуару, немов в’юни пробираючись між густим натовпом, і наздогнали Глобу. Вони провели Васю та його супутника до самих дверей кафе «Спартак», ховаючись за двома веселими компаніями молоді. Але в самому кінці занадто захоплений Андрюша зробив, безперечно, помилку, виткнувшись трохи вперед. У ту ж мить Вітя боляче схопив його за руку й потяг назад, але Кравченкові здалося, що Вася його помітив.

Хлопці кинулися тікати й спинилися, пробігши півкварталу. Тільки впевнившись, що ніякої погоні за ними немае і Вася, мабуть, нічого не помітив, вони насмілилися знову наблизитись до повитої густим виноградним листям веранди кафе.

Глоба і Вася вже сиділи біля стола, і дівчина в білому фартушку несла морозиво у кришталевих вазочках.

Затамувавши подих, кожної хвилини спиняючи один одного, хлопці залізли з глибину виноградного листя. Там, між поруччям веранди і зеленою стінкою, був маленький прохід.

Обережно рухаючись, намагаючись, навіть не дихати, хлопці долізли по цьому проходу до того місця, де стояв столик, за яким сиділи Глоба і Вася.

Від них столик відділяла тільки тонка дощана перегородочка, де було прорізано всякі нескладні візерунки. Кожне слово Глоби і Васі долинало сюди абсолютно чітко Хлоп’ята застигли, намагаючись не пропустити жодного слова.

* * *

Глоба глянув крізь прозору воду на світло й почав говорити. Він говорив так, наче розказував давно всім відому історію, — поволі й ліниво, але в той час його уважні, насторожені очі напружено стежили за Васею, за тим, як він слухає. Від цього залежало, чи пощастить Глобі виконати намічений ним план. Він мав усі підстави бути задоволеним. З початку і до кінця Вася слухав уважно, не пропускаючи жодного слова.