Читать «Скеля Дельфін» онлайн - страница 2

А в саду, де ввечері було прохолодно і свіжо, збиралася молодь з усього міста.

Пари снували одна за одною, повертаючи на точно визначеному місці, і жодна з них не проходила ні па крок далі. Тут були вантажники з порту і робітники з консервних фабрик, тут були матроси далекого плавання і листоноші, капітани і рахівники, і ще сила іншого люду, що населяв місто. Все це ходило по головній алеї парку, сміючись, роздивляючись знайомих і знайомлячись, збиваючи куряву і запиваючи її теплою солодкою водою біля численних кіосків, розкиданих по всьому саду.

Все це тривало доти, доки у клубі моряків великий дзвін не оголошував про початок вистави або кіно; тоді алеї пустіли і господарки кіосків швиденько закривали торгівлю і собі поспішали до клубу.

Нарешті місто затихало зовсім, ліхтарі в саду гасли, вулиці безлюдніли, і тільки де-не-де перед будинками ще лишалися азартні вантажники, граючи в доміно, та коли-не-коли проходили запітнілі пари.

А коли вже проходили останні матроси з клубу моряків і сідали в човни, відпливаючи на свої пароплави, тоді в місті ставало зовсім тихо, воно засинало, щоб завтра зранку знову розпочати гарячий, сонячний робочий день.

В один із останніх днів серпня 1928 року, коли сонце, перейшовши зеніт, вже починало схилятись до обрію і в порту загули гудки на закінчення роботи, теплохід «Крим» наближався до міста.

Обережно проведений лоцманом через неширокий прохід між підводним камінням, він зайшов у тиху бухту і став розвертатися, щоб причалити до при стані.

Високий і стрункий, пофарбований в чорний колір, з червоною ватерлінією і червоними кільцями на двох товстих трубах, він був дуже красивий і навіть величний. Групи людей рясно заповнювали усі його палуби. На верхній палубі пасажири, що мали їхати далі, до Батумі, погойдувались у плетених кріслах; внизу щільним натовпом стояли ті, що мали сходити на берег.

На кормі теплохода, яка круто обривалася вниз і немов зникала десь під палубою, стояв високий молодий чоловік років двадцяти семи і роздивлявся місто. З палуби теплохода було видно лише будинки порту, і чоловік, одвернувшись від берега, став дивитися на зелений, про шитий білими смугами пухирців, пінистий слід від гвинта. Біля ніг його стояв невеличкий чемодан у синьому чохлі з червоними лямівками, а на руці лежав синій дощовий плащ.

Високий і широкий в плечах, з блакитними очима і русявим волоссям, він нічим не відрізнявся від багатьох чоловіків свого віку. Манера стримано і повільно рухатися і те, як він поводив плечима, піднімаючи важкенький чемодан, видавали велику силу.

Його обличчя з високим і чистим чолом, трохи випнутими вилицями і красиво окресленими губами було привабливим. Усмішка, спокійна й безтурботна, хоч завжди дещо Іронічна, показувала разок білих зубів.

Чоловік стояв на верхній палубі корми, дивлячись, як теплохід причалює до пристані.

Ось, просвистівши в повітрі, вже полетіли на пристань тонкі канати із свинцевими оплетеними гирками на кінцях. Слідом упали у воду важкі линви, прив’язані до них. Матроси на березі спіймали канати, витягли линви і через кілька хвилин теплохід повільно, неначе стомившись, причалив до пристані. Бурун за кормою затих.