Читать «Чорний обеліск» онлайн - страница 215

Мене приймає мадам.

— Хочете поглянути на неї? — питає вона.

— Хіба вона лежить тут?

— Нагорі, в своїй кімнаті.

Ми піднімаємось рипкими сходами нагору. Всі двері відчинені. Я бачу, що дівчата одягаються.

— Вони сьогодні теж працюватимуть? — питаю я.

Мадам хитає головою.

— Сьогодні ввечері ні. Дами одягаються просто за звичкою, розумієте? До того ж, збитки невеликі. Відтоді, як марка знову стала маркою, клієнтів у нас як одрізало. Жодне стерво не має грошей. Просто анекдот, еге ж?

Це не анекдот: це правда. Інфляція відразу обернулася на дефляцію. Там, де раніше кишіло більйонами, зараз рахують на пфеніги. Скрізь не вистачає грошей. Жахливий карнавал скінчився. Почалося спартанське життя першого тижня великого посту.

Залізна Кобила лежить між зеленими вазонами і білими ліліями. Обличчя в неї раптом стало суворе й старе, і я впізнаю її лише по золотому зубові, що ледь помітно блищить між губами. Дзеркало, перед яким вона так часто чепурилась, завішене білим тюлем. У кімнаті пахне давніми парфумами, хвоєю й смертю. На комоді стоїть кілька фотографій і кришталева півкуля, до дна якої приклеєно картинку. Коли кулю потрусити, то здається, що люди на картинці потрапили в завірюху. Я добре знаю цю річ. Вона — один із найкращих спогадів мого дитинства. Мені не раз хотілося вкрасти її, коли я ще тут, на Банштрассе, готував уроки.

— Для вас вона була майже як мачуха, правда? — питає мене мадам.

— Ще більше: майже як мати. Якби не Залізна Кобила, то я б, напевно, став біологом. Але вона так любила поезію — мені доводилось приносити їй все нові й нові вірші — що я врешті занехаяв біологію.

— Справді,— каже мадам. — Це ж ви завжди вовтузилися з саламандрами та рибами.

Ми виходимо з кімнати. Ідучи, я помічаю на шафі смушеву шапку.

— А де її високі черевики? — питаю я.

— Тепер вони у Фріцці. Вона віднині хоче перейти тільки на масаж. Він не так стомлює і дає більший прибуток. До того ж, нам все одно хтось потрібен замість Кобили. В нас є невеличка клієнтура, яка любить міцний масаж.

— А як це трапилось із Залізною Кобилою?

— Під час роботи. Все лихо в тому, що вона занадто щиро ставилась до своїх обов'язків. До нас ходить одноокий голландський купець, дуже порядний пан; піхто б навіть не подумав, що він любить таке. Бо йому, крім міцного масажу, нічого більше й не треба. Щосуботи приходив до нас і аж співав, як півень, коли діставав як слід нагайкою. Такий кумедний! Одружений, має троє Прегарних дітей. Але не може ж він вимагати від своєї жінки, щоб та шмагала його. От і ходив завжди до нас, до того ж мав валюту — платив гульденами. Ми просто молилися на нього і на його валюту. Ну і ось учора трапилось це. Мальвіна надто розхвилювалася і раптом так і впала нагайкою в руці.

— Мальвіна?

— Це її ім'я. Ви хіба не знали? Купець, звичайно, перелякався до смерті. Більше не прийде, — з жалем каже хазяйка. — Такий клієнт! Просто знахідка! На його валюту ми завжди купували м'яса й печива на цілий місяць. До речі, а як зараз? — вона обертається до мене. — Зараз гульден уже не такий дорогий?