Читать «Елементал» онлайн - страница 43

- Думаю, що це ниточка, - багатозначно сказав Іб.

- Яка ниточка? - не зрозумів Вессон.

- Слід.

- «Слід інвест»? - спитав тупий Сміт.

- Слід хрест! - роздратовано сказав Іб. - Ниточка може привести до того, кого вони не бачили мертвим.

- Ниточка - це і є слід, - пояснив Вессон. - Слухай, Іб, а вони там цю ниточку не той?…

- Ні… Ні, коротше.

- А довше? - спитав тупий Сміт.

- Заткніть свої піддувайла! - сказав Іб. - Ви бачите, що я розмовляю? Вам як кудись іти без стволів, то ви просто казитеся.

- Ти не про те подумав, - огризнувся Вес сон. - Я мав на увазі, чи вони її не… чи не відокремлять душу від тіла.

- Вона їм не потрібна мертва, - сказав Ібрагім. - Коротше, єдине, за що можна не боятися, то це за її життя.

- До певного часу, - додав Сміт.

- А те, про що подумав ти, Іб, - знов озвався Вессон, - цілком може бути. Душа - то одне, а тіло зовсім інше.

- Ти тут не мулла, - сказав Ібрагім. -

Давай жени на хазу. І мовчки.

Вессон погнав авто так безстрашно, наче він і народився вперед ногами.

Проїхали ми чимало, поки, нарешті, зупи нилися біля станції метро «Сокіл». Ібрагім простягнув мені ключі з круглим зеленим брелоком і назвав адресу.

- Це поруч, - сказав він. - Далі підеш сам.

Квартира абсолютно чиста, тут не треба нікому світитися. Коротше, звикай, обнюхуйся, ми тебе знайдемо. - Його червонясті зіниці були десь на дні очей і світились похмурим вогнем.

Джип поїхав далі «уперед ногами», а я подивився на круглий плескатий брелок: на зеленому тлі був зображений самотній вовк - національний символ чеченців. Мабуть, для Ібрагіма існували речі, які він ставив вище за будь яку конспірацію.

Я «обнюхався» у ближньому кварталі і знайшов своє лігво. Лігво самотнього вовка. Це була однокімнатна квартира на четвертому поверсі висотного будинку: більш менш умеб льована, з телевізором, холодильником і, звичайно ж, телефоном - єдиним живим ство рінням, з яким іноді доводиться миритися навіть заклятим самітникам. Я не здивувався, коли невдовзі він задзвонив.

- Все нормально?

- Так.

- Тоді відпочивай. І ввімкни холодильник.

Дякую, Іб, сон - це моє друге життя. Я знаю йому ціну. Це моя тінь, мій двійник. Я люблю слухати, як він наближається, люблю вловлю вати саме ту мить, коли він хапає мене за сонну артерію. Віднедавна мені це вдається, хоч та мить набагато коротша за постріл із «Шері дана», коротша за 0, 6 секунди, які відводять тобі під час тренування для того, щоб ти влучив у терориста. На кіноекрані - натовп людей, жінки з дітьми, а серед них терорист, котрого ти мусиш зліквідувати, і куля точно лягає в ціль. Потім розвертаєшся і стріляєш уже в живих людей, об яких розбиваються кулі капсули з червоною рідиною. Уві сні все набагато справжніше…

Я відчинив холодильник. Навіщо його вмикати, коли він порожній? На металевій ґратці - лише експлуатаційна інструкція. Я її розгорнув і швидко знайшов те, що мене цікавило. Тут був не лише план об’єкта, а й карта місцевості, де він знаходився. Зробив це, безперечно, профі: що що, а карту я вмів читати, цьому в Леґіоні надавали більшого значення, ніж таким дурницям, як карате, не кажучи вже про допотопне дзюдо. Якийсь Путята (чи Вишата) також був тут мастаком, шкода тільки, що він не зробив карту рельєфною, скажімо, у вигляді торту, яку після ретельного вивчення можна було б з’їсти. А так доведеться спалити.