Читать «Елементал» онлайн - страница 45

Ми примостились подалі.

- Ти щось будеш? - спитав Іб. - Бо я не голодний.

- Я теж.

- Тоді лише для годиться візьмемо пива з креветками. Ти взагалі п’єш?

До нас підійшла кобилка з білою гривою і, подавши меню, поцокотіла геть.

- Скільки? - спитав він.

- Три штуки. Поки що. Ібрагім, не кліпнувши, дістав із спідньої кишені піджака портмоне, відрахував гроші і, поклавши їх між палітурки меню, підсунув до мене.

- Поки що, - повторив він.

Зігнувши вдвоє тридцять стодоларових купюр, я недбало запхнув їх у джинси.

Прицокотіла кобилка, Ібрагім замовив пива з креветками й одразу розрахувався, однак ні до чого не доторкнувся.

- Я питав, чи ти взагалі п’єш?

- П’ю, - сказав я. - Сп’яніння - це різновид сну. А ти ні?

- Я людина віруюча. Тому вибач, давай, коротше, до діла. - Іб досі не міг змиритися зі своєю другою скрипкою у цій великій грі. - Мені ще треба дещо організувати. Ми нічого не забули?

- Начебто ні. Ти можеш їхати. Я чекаю машину рівно об одинадцятій вечора. Там само.

- Що ти мав на увазі, коли говорив про чужих людей? - спитав він.

- А, варіант відпадає. Думав найняти ось таких лохів, - показав я очима на п’яну компанію, - аби вони десь там недалечко затіяли між собою гучну бійку. Дуже добре спрацьовує* як відволікаючий момент. Бо який же росіянин не любить швидкої їзди і п’яних вуличних бійок? - я хруснув креветкою, як жаба комахою, і потяг відразу півкухля.

Він дивився на мене червонястими зіницями.

- Може, все таки візьмеш бронежилет?

- Ні, - сказав я. - Сьогодні душно. Мабуть, припарює на дощ. Та й ми ж домовилися - працюємо без зброї. Хіба ні? Ти йди, а я ще трошки подрімаю.

Він так імпозантно пішов до виходу, що його провела очима навіть п’яна компанія. Лукава, треба сказати, шарага, бо звернула на мене увагу тільки тоді, коли я залишився сам.

- А цей начебто не чорносракий! - сказав стрижений під «нулівку» валах.

- Зніми йому штани, то й побачиш, - пирхнув ще один «шайба» з мокро червоним од пива ротом.

- Дядечку, - попросив я, - не чіпай мене, я більше не буду.

_______________________

*У такий спосіб було викрадено Аллу Дудаєву з-під носа російських спецслужб.

«Шайба» підійшов до мого столу, смокнув мокрим ротом цигарку і вкинув недопалок у мій кухоль.

- Що ти не будеш?

- Пісять у твою попільничку, - сказав я. - І-й-йа-а-а!!! - вереснув він, як ішак, щоб завдати мені жаху, і крутнувся довкола своєї осі, але обертався так довго, що за той час я міг щонайменше тричі вгатити його по макітрі.

Було б просто примітивним виставляти йому блок чи вдаватися до вишуканих прийомів, а тому я терпляче почекав, поки він застигне на обох ногах після викрутасу, і просто, по нашому дзизнув його кулаком у маківку. Так забивають цвяхи у дошку, і, думаю, ось так по простому гатив по голові змія Котигорошко, не витра чаючи сил ні на «і й йа», ні на зайві рухи. Якби цвях, тобто «шайба», був залізний, то він би вгруз у підлогу принаймні по коліна, а так, бідака, зламався навпіл і впав до моїх ніг мертвий.

Придурився, звичайно, як та лисиця, - згадав я ще одну казку, - і поки стрижений під «нулівку» валах, підбігши до мене, розвертав свою долоню «в ребро», я міг би розповісти всю казку про лисицю, яка прикинулася мертвою, щоб вкрас ти у діда лоха рибу, але в мене було вже мало часу, я ще мав купу справ до одинадцятої вечора, і тому без будь яких фокусів заломив ту руку назад і викинув угору своє коліно. Руця хрус нула легко, як єдиний прутик, витягнутий із віника. А всього віника зламати важко, цю казочку засвоїли навіть івани придурки, й вони сипнули на мене гуртом, але, якщо серйозно, серед них не виявилося жодного путнього спаринґ- партнера для мене, щоб зробити нор мальну розминку перед вирішальним поє динком. Тому на прощання я взяв кухоль, у якому плавав рудий недопалок, і так, як Іван побиван витискав юшку із каменя, вичавив з нього коричневу водичку на того, що прики нувся мертвим.