Читать «Елементал» онлайн - страница 44

Я не без утіхи завважив блакитну пляму, що тулилася до самісінького об’єкта, - вода була моєю слабкістю. Вода була моєю стихією, а тому я з великим задоволенням зняв із себе разом з одягом людську подобу і став під холодний душ.

- Скільки тобі потрібно людей? - спитав Ібрагім.

Ми знов їхали в антрацитовій «могилі», яка підібрала мене біля станції метро «Сокіл».

Попереду сиділи Сміт і Вессон.

- Ніскільки, - сказав я. - Їх там п’ятеро, ти не забув?

- То й що?

- Коротше, давай без понтів. Тут усі круті, - ображено сказав він. - Я можу дати тобі бриґаду.

- Тракторну? - спитав я. - Дуже багато буде шуму.

Тупий Сміт пирснув у кулак.

- Ні, комбайнерів, - не розгубився Іб. - Які косять і молотять відразу.

Тепер заіржали обоє - і Сміт, і Вессон.

- Коротше, - сказав Іб. - Скільки?

- Там, де багато людей, завжди знахо диться довгий язик. Іб розумів мою впертість по своєму.

- Довгі язики ми давно вирізали, - насподі його очей знов засвітився похмурий вогонь. - У нас усі свої.

- Якби серед своїх не було чужих, то ми б тут з тобою не балакали, - сказав я. - Але вся штука в тому, що коли мені знадобляться люди, то якраз чужі.

- Давай без ребусів, коротше.

- Коротше, - і я вже заразився його слівцем паразитом, - якщо ти гориш бажанням дати когось на підмогу, то мені достатньо буде Вессона.

- Кого-о-о?

Я хотів сказати, що на жаргоні представ лених народів це означає «класного водія», але щоб і далі не збивати Ібрагіма з пантелику, пояснив:

- Мені потрібен хіба ось такий комбайнер, як у тебе. Тільки не на цьому «Джондірі», звичайно. Достатньо непримітної машини, яку в разі потреби не шкода й спалити.

- Ці хлопці не ходять на жнива нарізно, - кивнув він на Сміта і Вессона. - Це в мене сіамські близнюки. Одному прищикнеш хвоста, а другий верещить.

- Гаразд, - погодився я. - Вони можуть бути удвох.

- Всього лиш удвох - і без стволів? - озвався Сміт.

- Це такі хлопці, що в одного машина без гальм, а в другого пістолет без запобіжника, - пояснив Іб. - І що цікаво, при цьому вони не підводять.

- Побачимо, - сказав я.

Вони озирнулися водночас: Сміт глянув через ліве плече (щоправда, не сплюнув), а Вессон через праве: ти ще сумніваєшся?

- Може, вам туди спершу так під’їхати? - спитав Іб. - Коротше, в розвідку.

- Ні, - сказав я. - Немає часу на репетиції.

Сьогодні все зробимо.

- Сьогодні?

- Так, опівночі треба вже бути там. Ти встигнеш з машиною? До вечора ще далеко.

- Що з мене ще? Окрім сіамських близ нюків? Може, панцир, гроші?..

- До речі, - сказав я. - Де тут можна пере кусити? Так, щоб зі столиком на двох? І швидко.

Він зрозумів. Вессон зупинив «могилу» біля першого ліпшого ресторанчика, назву якому придумав абсолютно глухий чоловік - «Кака ду». Ми з Ібрагімом зайшли до майже порож ньої зали, тільки в кутку сиділа гамірна чоло віча компанія і мочила носи у пиві.