Читать «Елементал» онлайн - страница 32

Мусою виявився той кам’янолиций хлоп, що зустрів мене біля входу. Я сів на заднє сидіння «сімки», а він поруч із водієм, і вони якось чудно перезирнулися. Я був певен, що обидва ревну ють мене. Не до Хеди, звичайно, а до того зав дання, яке випало мені, а не їм. «Муса… Муса, - подумав я. - Нещасливе твоє ім’я».

Мусою звали й охоронця Джохара Дудаєва, котрий після трагедії біля села Рошни Чу супро воджував дружину генерала під час її спроби пробратися до Туреччини.

Тим часом шеф ФСК Михаїл Барсуков продов жував щодня термосувати Опергрупу контр розвідки в Чечні:

- Козли! Дебіли! За весь час ви зловили одного тракториста*, та й той виявився п’ятиюрідним братом! Де Алла Дудаєва? Де Овлур**? Де все їхнє кодло? Без них ми ніколи ні про що не дізнаємося! Розжену всіх к такій матері!

Нарешті, удача. Аллу Дудаєву з Мусою ви стежили в Нальчику і там схопили. Мусу спро вадили в Лефортово, а дружину генерала сховали в підмосковному особняку під вартою. В Росії готувалися чергові президентські вибори і нові сенсаційні заяви.

____________________________

* Насправді в Лефортово тоді посадили рідного брата Дудаєва, котрий був водієм автобуса.

** Старший син Джохара, котрий воює і досі.

Проте сталася зовсім непередбачувана по дія: група невідомих викрала Аллу Дудаєву і вивезла в невідомому напрямку. Після того один із відділів ФСК було розігнано, а слід генералової дружини втрачено назавжди.

Щоправда, в Чеченії згодом з’явилася відео касета, яку навіть показали по телебаченню, - на ній Алла Федорівна звернулася до народу з проханням поставитися з розумінням до того, що вона зустріла людину, дуже схожу на Джо хара, і хоче вийти заміж. Однак хто цьому повірить у час цифрових війн та касетних містифікацій?

Сонце вже потонуло за щербаті гори, коли наша «сімка» звернула в лісову прогалину і зупинилася. Далі треба було йти пішки.

Ми перетнули неглибоку ущелину, потім зіп’ялися на схил гори, порослий горішником, і нарешті у фіолетовому присмерку побачили лісничівку: двоповерховий дерев’яний будинок з невеличкими прибудовами, порожня загоро да для овець.

Муса неголосно свиснув, сказав:

- Вони що там - поснули всі?

Ми наддали кроку, та раптом повгрузали в землю. На стежці лежав великий чорний соба цюра, який і вухом не повів у наш бік. Він був мертвий.

Муса побіг. Ми з водієм кинулися вслід за ним. Я здогадався, що сталося, але ще не хотілося вірити. Муса на ходу вихопив десь із пазухи «пса»* і ногою відчинив вхідні двері.

_______________

* Пістолет Стєчкіна.

Тепер можна було не поспішати: уже трохи далі від порога навзнак лежав молодий хлопчина із здивованим обличчям, а калюжа крови під ним у присмерку теж видавалася фіолетовою.

Ще один труп звисав головою із крутих сходів, що вели на другий поверх. Тільки щетина на його щоках, мабуть, іще жила й продовжувала рости.

Поки Муса дивився на нього, я перескочив труп і вже був нагорі. У темному коридорчику між двома горішніми кімнатами долілиць лежала жінка в чорній жалобній хустині, наче оплакувала мертвих. Я вже без жодних пере сторог відчинив двері до однієї кімнати, потім до другої. Ні там, ні там не було нікого. Крізь пройми дверей до коридорчика впливло фіоле тове світло, я нахилився над жінкою і перевернув її обличчям догори. Тіло її ще не ствердло, але вже захололо.