Читать «Елементал» онлайн - страница 30

- Підожди! - зупинив жилавого бороданя той, що стояв з кінокамерою. - Підожди, я зайду з того боку, так буде краще.

Ніж був довгий і широкий, як коса, він розмашисто пройшов по горлянці, легко дола ючи хрящі, і з хрускотом застряг у стовбурі шийного хребта; кров цвиркнула бороданеві аж у лице, та він не став її витирати, а вперся однією рукою в колодку ножа, а другою щосили притис край леза і так гойднувся всім тілом на тесакові, що геть відчленував голову, яка тепер, уже без тулуба, здавалася набагато живішою, ніж до цього, її давно згаслі очі дивилися тепер на світ як живі. І коли бородань, навіть не витерши кров із лиця, нагнувся наді мною з отим ножем, я дивився не на нього, а на того красивого гада, що знімав усе це на камеру, такого красивого, що мене раптом осяяло якесь чорне світло уже з того світу, і, маючи один шанс із тисячі, я звернувся до нього:

- Біслан!!! Єдине прошу - не показуй цю плівку Асі.

Він жестом зупинив бороданя, опустив камеру.

- Якій Асі?

Я назвав її прізвище.

- Звідки ти її знаєш?

- Приїхав до неї. Я її брат.

- Я не Біслан, - похитав головою красивий гад - аж непристойно красивий як для чолові ка. - А чому ти відразу не сказав, що приїхав до неї?

- Мене ніхто не питав.

- Тебе ж узяли в Радуєва.

- Я журналіст. Мене могли взяти так само і в Лабазанова, і в кого завгодно.

- Ти був і в Лабазанова? - здивувався він.

- Спершу мені сказали, що Біслан у Робін Ґуда.

- Так воно і було, - погодився непристойно красивий гад і, повагавшись, махнув борода неві: - Розв’яжи!

Той невдоволено глипнув на нього, потім перевів погляд на гицлів, що стояли осторонь.

- Я сказав розв’язати! - гримнув красюк. - Ви перевели мені плівку! Ви все зіпсували.

Бородань тим же ножем розрізав линву, якою примоцували мої руки до тулуба від пліч аж до пояса, і знов подивився на красюка, чи той не передумав. Але красюк сказав:

- Біжи вмийся. А цього закопайте.

Тоді одвів мене вбік і спитав:

- Чому ти подумав, що я Біслан?

- Не знаю.

- Хіба ти його ніколи не бачив?

- Ні, - сказав я.

- Асі тут зараз немає. І Біслана також, вони далеко. Але ми все перевіримо, я зв’яжуся з ними по телефону. А поки що вибач, дорогий, я не можу тебе відпустити.

Мене відвезли у той же підвал, де вже не було й старого чеченця, тільки бочка з бензином стояла, а наступного ранку зайшов сам красюк і сказав:

- Я думав, що ти збрехав, але ні: Асі підтвер дила, що має такого брата. Вона попросила, щоб тебе відпустили. Тільки вибач, дорогий, над нами тут є ще начальство. Тобі доведеться пройти деякі формальності на фільтраційному пункті.

- Вона нічого мені не переказувала?

- Нічого. - На його до відрази красивому обличчі застигла співчутлива усмішечка.

Я набрав п’ятизначний номер, і чоловічий голос відгукнувся одразу.

- Вас турбують із Комітету біженців, - сказав я. - Чи можна Русланбека Ахметовича?