Читать «Елементал» онлайн - страница 22

Коли він почав захлинатися, я підняв за чуба його голову і спитав:

- Хто вас послав?

- Ніхто. Ти сам засвітив бабки, - відпльо вуючись, сказав він.

Я знову ткнув його хлебталом у пісуар, але тут загупали в двері:

- Відчиніть, міліція!

Відпустивши небораку і витираючи об штани долоню, до якої налипло волосся із його «скальпа», я відчинив двері. Там справді стояв міліціонер і ще двоє в цивільному.

- Що за шум?

- Та ось хлопці тут амури крутять, - сказав я з бездоганним французьким акцентом і показав на вмитого сечею «підера» та його партнера, що прибрав лежачу, але не зовсім зручну позу. - Не знали, що я в кабіні, і давай…

Всі троє отетеріло дивились на цю пікантну картинку і вдавали, що не помічають револь вера, який залетів аж під рукомийник.

- Документи! - попросив міліціонер, узяв мою посвідку, покрутив у руках і передав одному з тих, що були в цивільному.

- Ясно, - сказав той. - Ви зупинилися в Хасав Юрті?

- Ні, я тут проїздом.

- Куди?

- Поки що в Моздок.

- Допомога потрібна?

- Ні, дякую.

- Ви вільні. А з оцими ми розберемося. І тут я заледве не остовпів: «Твою мать, та вони ж ведуть мене! Ведуть, як останнього лоха, від самісінького аеропорту. Пелен… Цей сучий алкоголік… Як же я повернуся?»

А ти, Тамерлане, також із ними? Можливо.

Хоча сидиш і, як вірний пес, стережеш саквояж свого «голого онука». Але це ще нічого не означає. Це ще нічого не означає, мій золотий дідусю.

Я зробив йому жест - момент! - підійшов до бару і замовив ще сто «абсолюту». Мені, професійному коневі, у теперішньому стані було б просто гріх не випити «на коня».

Дві нічні квіточки Перу і далі висіли на круглих дзиґлях.

- Я вас люблю, - сказав я.

Вони так зраділи моїй появі, що одна з них пирснула і мовила щиро:

- Я хочу кульгати.

- Кульгай, хто тобі не дає, - сказав я, перехилив свою чарку і пішов до дідуся Тамерлана, пішов до свого вірного могола, який колись розгромив Золоту орду, а тепер мав доправити мене до Моздока.

Його висока «Нива» викликала довіру на цих розбитих дорогах, і я відстібнув йому комплімент:

- У тебе тачка, як у Дудаєва.

- Знущаєшся? У Джохара тільки зверху була «Нива», а всередині… атомний криголам.