Читать «Елементал» онлайн - страница 20

А Салман теж із своїми причудами. Темні окуляри, чорна коротка борода, чорний берет - викапаний тобі Че Гевара, який п о в е р н у в с я з т о г о с в і т у і зустрів мене в холодній печері, посадив за ще холодніший стіл, голий, обшитий якоюсь бляхою, сам сів навпроти і дивиться крізь темні скельця.

- Мені потрібні хоробрі хлопці, - каже. - А ти хоробрий?

- Не знаю, - кажу.

- Перевіримо?

- Давай.

Він знімає з паска «лимонку», висмикує з неї чеку і кладе серед столу.

Якийсь час ми дивимось один на одного, а потім разом в одну мить опиняємося під сто лом, стукаючись там, як барани, лобами. Над нашими головами лунає такий вибух, що закладає у вухах, але я ще годен почути його голос:

- Ти нам підходиш. Якби відразу кинувся тікати до виходу, то, хлібом клянусь, не взяв би.

Уже майже смеркло, коли біля хасав’юр тської автостанції я розпрощався з водієм, його «шісткою» та машкарою мосьє Дюшана і, кинувши на плече саквояж, перетворився на такого собі батяра, котрому море по коліна. Я рушив до найгамірнішої тут місцини, знайомої мені ще з перших відвідин цього містечка, - «Хінкальної», яка тулилася у напівпідвально му приміщенні непримітного готелю. Щоправ да, цього разу вона виявилася не такою вже й гамірною, бо з дешевої забігайлівки виряди лася в ресторан. Колись тут стояли голі плас тикові столи із замацаними жиром пляшками від кефіру, ті пляшки були наповнені перцем, бо дрібна посудина аж ніяк не годилася для приправи, яку чоловічі компанії поглинали разом з хінкалі жменями.

Тепер ці столи накрили зеленими скатер ками, за ними сиділо кілька чоловік, серед яких були і жінки, дві дівки висіли на високих дзиґ лях біля стойки бару, й, окинувши все це оком, я зрозумів, що не дуже тут вирізнятимусь: джин совий шарм давно докотився до всіх кишлаків і аулів. А те, що одна з яскраво нафарбованих дівок уже відверто дивилась на мене, так то, можливо, її професія.

Я підійшов до шинквасу і вмостився поруч із другою, яка теж пахла, як нічна красуня* Перу.

__________________

* Назва південноамериканської квітки.

- Я вас уважно слухаю, - справді уважно дивився на мене бармен, у якого підголені над губою вусики нагадували третю брову.

- Яка у вас найчистіша горілка?

- «Абсолют»! - не вагаючись, сказав він. - Двадцять п’ять тисяч «сотка».

- Двісті грамів «абсолюту» і потрійну порцію хінкалі. Але… Ти можеш розміняти сотню?

- Без проблем.

Я дав йому сто доларів, він помацав їх, смикнув на розрив і відлічив на стойку цілу купу дерев’яних російських рублів.

- Сідай за стіл, - сказав. - Я все принесу.

- Шампанським не пригостиш? - спитала «нічна красуня» Перу.

- А що, є нагода?

- За ближче знайомство.

- Боюсь зіпсувати твою ходу, - сказав я. - Якщо ми ближче познайомимося, то ти кульга тимеш.

- Це вже цікаво.

- Цікаво? Тоді відкоркуй їм пляшку шам панського, - сказав я барменові і пішов до вільного столу під стіною.

Він приніс карафку з «абсолютом» і сам налив мені чарку.