Читать «Елементал» онлайн - страница 23

Однак і його машина була надійною, часом навіть це викликало підозру - як упевнено ми долаємо гірські заломи, як без особливих труднощів перетинаємо блокпости, і тільки в одному місці, десь уже перед самим Моздоком, у груди мені вперся автомат п’яного сержанта, коли я хотів підійти до бетонної балки, обліп леної фотознімками людей, примітивними ксерозображеннями, що їх побачиш біля кожного відділку міліції, але й при тьмяному світлі я впізнав те фото, яке в набагато виразнішому вигляді так пильно вивчав перед тим, як вирушити в ці краї. Я впізнав його ще зоддалік і хотів підійти ближче, але в груди мені вперлося дуло «акаема», і саме там, перед Моздоком, ляснули майже всі мої запаси «смирновки» разом із блоком «Gitanes». Мені до дідька подобалось те фото, я його вже встиг облюбувати, присвоїти, окупувати, я його вже увібрав у себе, бо не міг узяти в дорогу, а тут якесь п’яне рило, мабуть, дрочить біля нього ночами, бо кинулося з автоматом, як сказяне, навіть Тамерлан, коли ми вже рушили далі, здивувався: «Чого це він?» Та в мене вже і те здивування викликало підозру, я нічого не став пояснювати і сам ні про що не розпитував Тамерлана, хоч, може, він був нормальним хлопцем, який чесно відробляв свої двісті баксів і міг би мені розповісти багато чого цікавого, наприклад, про того ж Лечо Геліс хана, авжеж, про Ламбаду, якого знав увесь Хасав Юрт і який обіцявся погуляти на моєму весіллі, коли я одружуватимусь із «сестрич кою».

Але інцесту не вийшло, свою кров я змішу вав лише з мужиками, і вперше це сталось тоді, коли Салман повів нас на Первомайськ. Про той похід Радуєва верещав увесь світ (ах, ах, захопили лікарню!), насправді ж ми захопили в полон півсотні копарів та дванадцять дагес танських омонівців, але саме біля лікарні дурна куля чи не з того ж «красавчика», якого я так полюбив ще в армії, зачепила моє плече, і права рука повисла, як ганчір’яна. Болить зараза, ще й теліпається, хоч одірви і викинь, бо ж за кожним «теліп» темніє в очах. Тоді в лікарняній їдальні я взяв круглу чорну хлібину, підмостив її під пахву, і мені стало набагато легше, бо рука вже не гойдалася. Так із тією хлібиною і повертався назад через гори, а коли зупинилися на привал, побачив, що той буха нець уже мокрий від крови, він убирав мою крівцю, як губка. Я поклав його на камінь су шитися, а сам, уже з перев’язаним плечем, заснув. Прокинувся, глядь - немає моєї хліби ни, тільки хлопці посміхаються в бороди й вуса.

- Ми її з’їли, - сказав Мовсар, справжній шайтан, який на ходу міг зняти акумулятор з «бетеера». - На ось мою папаху, підклади.

Саме з Мовсаром і Султаном Чорним ми поїхали в гості до Лабазанова, який називав себе Робін Ґудом. Він тоді стояв в одному буарі* в Урус Мартанівському районі, і ми спершу хотіли зробити туди нічну вилазку, але Радуєв нас відрадив.

____________________

* Село (чечен.)

- На хера такі ландиші, - сказав Салман, який колись навчався в інституті народного гос подарства в Ростові і там набрався грамоти. - Ви що, теж хочете погратися в середньовічних героїв? Я не збираюся шукати вас на тому світі**. Домовлюся по телефону з Русланом, і ви поїдете до нього на білому кабріолеті.