Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 78

7 грудня 1919 року армія розпочала свою мандрівку без окремого політичного центру.

Розділ ІІ

Виконання Українською Галицькою Армією параграфа 6-го договору з Денікіним. Договір про злуку українських армій. Жах білих росіян і його безпосередні наслідки. У «нейтральній смузі». Союз без політики.

Старший з командуючих дивізіями М. Омелянович-Павленко взяв командування над тою частиною українського війська, що вирішила продовжувати боротьбу з окупантами. Наказ Петлюри ч.101, який призначив його як командуючого армією, Омелянович Павленко довший час ігнорував. Перший наказ військам після виходу з району Любара мав такий початок: «Наказ по збірній групі (Київська, Волинська, Запорізька, Третя дивізії)» і мав підпис «Комгруп Збірної отаман Омелянович-Павленко». Тільки потім Омелянович-Павленко почав підписуватися як командуючий військом, а згодом як Командуючий Армією.

До 12 грудня армія зайняла район с. Юзефівки, м. Самгородка, с. Нової Греблі, с. Лосіївки. Ціла армія пройшла смугою, де були розташовані майже виключно частини Української Галицької Армії. Перейшовши на сторону росіян, галичани найретельніше виконували параграф 6 договору про те, що «Галицька Армії не буде воювати з армією отамана Петлюри».

У наказі Київської дивізії ч. 518 від 10 грудня (м. Пиків) говориться: «Ще раз звертаю увагу на необхідність коректних віднеси до галичан; обеззброєння їх може мати місце лише у випадках явно ворожих відносин до нас або за моїм (комдива) наказом». А в наказі армії ч. 2 від 13 грудня 1919 року зазначено: «Галицькій частини ніяких ворожих кроків (під час проходу через район їх розташування — Ю. Т.) проти нас не робили».

Фактично Українська Галицька Армія не тільки не робила ворожих кроків, а навіть допомагала нам, чим могла. Так, у м. Пикові, де стояла галицька артилерія, київська дивізія замінила свої старі гармати на нові. Опріч того, взято з десяток гарматних коней, за котрі видано розписку, що «коні взяті позичково в Української Галицької Армії і будуть повернуті їй при першій зустрічі».

Штаб Галицької артилерії і Штаб Київської дивізії під час щ стою в м. Пикові обідали і вечеряли вкупі. Галицькі стрільці допомагали всім нашим козакам. У с. Корделівці була розшйЯ іитендантура Галицького корпусу, здається Першого. Ставлення було таке, неначебто не було ніякого договору з Денікіним. До шпиталю Галицького корпусу передано хворих старшин та козаків Київської дивізії. От так виглядала на практиці «чорна зрада галичан», про котру в свій час стільки галасували в Кам'янці та Проскурові.

Так виглядала — прірва» між синами одного народу, про котру й досі не забувають кабінетні вчені Галичини, що ніколи не відчули тої єдності, яка об'єднувала і об'єднує синів одного народу, які спільно пролили свою кров за велику ідею.

Ні Андрусів, ні Рига, ні Зятьківці, ні Варшава не в силі розірвати спільноти нації. Психологія нації не рахується з договорами, які підписуються без згоди самої нації, а часом і без відома. Сили, що творять спільноту нації, не залежать від учинків не тільки окремих людей, а навіть і цілих поколінь, котрі часом звертають на манівці. Жива нація все прагнутиме об'єднання всіх своїх членів у один спільний організм. У боротьбі за самостійність проти своєї нації стануть тільки ренегати, а таких в Українській Галицькій Армії не було. Тому «галицькі частини ніяких ворожих кроків проти нас не робили».