Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 77

Нехай живе вільний народ України і його незалежна Народна республіка.

Голова Директорії і Головний Отаман С. Петлюра. Голова Ради Народних Міністрів і міністр внутрішніх справ І. Мазепа. Міністр преси і пропаганди Т. Черкаський. Міністр праці О. Безпалко. Міністр єврейських справ П. Красний. Керуючий міністерством пошти та телеграфу І. Паливода. В.о. міністра народного господарства Г. Сопонар. Державний Секретар А. Шрамченко м. Любар на Волині, 2 грудня 1919 року».

Автори відозви, цілком зрозуміло, мали на меті в першу чергу публіку. Тому відозва як історичний документ не має важливого значення. Багато причин державної катастрофи не показано. Замість того наслідки не показаних причин у відозві фігурують як причини. Але відносно Української

Галицької Армії І тут нема слива «зрада».

Виступ Волоха рішуче не був причиною невдач уряду. Навпаки, він був одним із наслідків діяльності безхарактерних політиків, яким усе ввижалося, що от-от якийсь командуючий фронтовою частиною приженеться до Кам'янця і перевішає свій уряд. Причиною були цілком безпідставні страхи. Бо тільки анальфабет у політиці міг зробити таку річ. І це зробив нарешті Волох із своїм «демократичним військом».

Виступ Волоха є великою тактичною помилкою у політиці. Момент самоліквідації, а разом і повного фіаско, неминуче наближався до уряду, який хитався від шукання «соціальної справедливості» за рецептами Маркса до Антанти, яка мала «визнати і не допустити ло загибелі» таку «надійну протибольшевицьку силу».

Своїм передчасним виступом Волох зіпсував увесь ефект банкрутства есереької політики, яка абсолютно не відповідала ні вимогам життя, ні навіть хвилевим настроям населення, бо останнє в цей період не йшло дальше вліво поза демократичні засади управління державою і передачі конфіскованої землі у власність селянам.

Дійсні наміри «отаманського тріумвірату» заховані у відозві. Волох, Божко і Данченко все ж були патріотами і самі мали гарні наміри, але не мали для того належного розуму, щоби їх втілити в життя.

Не обійшлося і без демагогії. Бо порівнювати порядки, що заводив на Україні Денікін, з порядками, які були за гетьмана, є більше ніж сміливістю.

«Військо одержить від вищого командування ті завдання, які воно повинно далі виконувати» цілком відповідає «новому завданню, що покладається на армію» (з наказу Петлюри ч. 101).

Годиться звернути увагу на такий факт: відозва датована 2 грудня в м. Любарі, у той же час згадується виступ Волоха, який відбувся теж 2 грудня. Після виступу Волоха ні Петлюра, ні уряд більше в Любар не поверталися. Відозва писана безперечно не в Любарі. Залишаеться незрозумілим, для чого автори поставили дату 2 грудня говорили про Любарські події від 2–3 грудня як про факт, що відбувся.

Прочитанням відозви нарада закінчилася. І. Мазепа домовився В дивізіями побачитися у Липівці 15 грудня 1919 року.