Читать «Революційна стихія. Зимовий похід 1919-20 pp. Спомини» онлайн - страница 69

Я пішов на пошту, щоб зв'язатися з іншими дивізіями і поінформувати їх про дійсний стан. Аж до часу вияснення ситуації довелося самому відіграти роль «центру».

На пошті довго не вірили в те, що ми не з Волохом. Тільки після моїх балачок по телеграфу начальник пошти привів до мене Паливоду (керуючий міністерством пошти). Тому міністрові не вдалося втекти, і він цілу ніч і день просидів на горищі підлеглої йому установи.

З фронтом зв'язку не було. Зате був телеграфічний з м. Чудновом, де сиділи «отамани» і Революційна Рада. Дізнавшись, що я вже в Любарі, з Чуднова запропонували підкоритися їм. Наша розмова не була довгою. Подаю її повністю:

Чуднів: Хто біля апарата?

Любар; Начальник залоги м. Любара.

Чуднів: Іменем революційного народу наказуємо вам підкоритися робітничо-селянській владі України.

Любар: Залишіть свої накази. Не треба було кидати Любара. Будь ласка, чи ви не скажете часом, куди втік Волох, бо він украв у нас останні гроші.

Чуднів: Вибачте, на такі запитання відповіді ми не даємо. Волох визнає радянську владу, Любар: То одне другого не стосується. Незалежно від того, яку хто визнає владу, злодій завжди буде злодієм.

Чуднів: Волох зробив держанний переворот, а не крав гроші.

Любар: Перевороти так не робиться… не треба було втікати з Любара.

Чуднів: Ми запитуємо, чи ви погоджуєтеся розпочати переговори з нами в справі визнання армією влади рад?

Любар: Не маю ні від кого на те уповноважень, — я сам не хочу говорити, бо хто ж говорить з утікачами? Їх тільки ловлять.

Чуднів: Петлюра з урядом утекли до Польщі. Вам нема іншого виходу, або теж іти за ним, або за допомогою Російської Радянської влади будувати Самостійну Соціалістичну Радянську Українську Республіку. Подумайте, бо козаки однаково підуть за нами.

Любар: Я закінчив.

Чуднів: Почекайте…

Любар: Начальник залоги пішов і заборонив давати відповідь і обзиватися до Чуднова…

Я мав з тої розмови користь, бо довідався остаточно, що Волох не захопив центру. Волох був у Чуднові, про що вже доповіла мені розвідка. Швидко розвідка натрапила на сліди урядового центру. Петлюра, міністри, штаб армії та інші всі втекли до Нової Чорториї, де стояли Січові Стрільці. Вони робили розвідку навколо, їхня розвідка зустрілася з моєю. Я виїхав до Нової Чорториї.

Любар був свідком вправ неуків у громадянській війні. Самий виступ «отаманського тріумвірату» відбувся в таких обставинах. У м. Любарі та його ближчих околицях було скупчено чимало військових частин. Перебували тут Юнацька школа, Третя дивізії, охорона Головного отамана, Січові Стрільці та гайдамацька бригада Волоха. Юнаками командував полковник Вержбіцький, Третьою дивізією полковник Ольшевський, охороною Головного отамана — полковник Цівчинський. Я вже говорив про хаос, що панував у Любарі. «Отамани» вирішили використати його. З кількома десятками горлорізів «отаманам» вдалося захопити державну скарбницю, що залишалася на пошті під охороною юнаків. Скарбницю забрано без опору, хоч нападаючі для сміливості всеїі таки стріляли в повітря. Полковник Вержбіцький одержав наказ ліквідувати виступ. Зібрав своїх підлеглих на мітинг, де прийніто постанову «утриматися від пролиття крові». Почався мітинг і в охороні Головного отамана. Побачивши це, волохівці кинулися, щоби захопити уряд та Петлюру, але останні в самому почату зникли з Любара.